З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!

Шановні земляки! Власна держава – демократична і розвинена – це велике національне надбання. За новітню Українську державу поклали життя десятки поколінь наших пращурів. Вони вибороли нам право жити на споконвічній землі, розмовляти рідною мовою, сповідувати свій світогляд. Наше завдання – зберегти, захистити, утвердити державу, бо тільки в ній будуть гарантовані нашим нащадкам безпека, права і воля. Україна складається із сотень громад, кожна з яких розбудовує в незалежній державі свій добробут, свою соціально-економічну інфраструктуру, розвиває свою унікальну культуру. Україна починається з кожного з нас, з нашого прагнення зробити корисне для загального блага, докласти особистих зусиль до спільної справи. Нам випала велика честь жити і працювати в незалежній Україні, але ми маємо і велику відповідальність за її долю перед власним сумлінням і прийдешніми поколіннями. Нехай не міліє джерело нашої віри, надії і любові до рідної землі, додається енергії, снаги і впевненості у власних силах. Зі святом! Ігор ЛАВРЕНЮК, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

З ЮВІЛЕЄМ, ЧЕМПІОНЕ!

Сьогодні ювілей святкує видатний спортсмен, чудовий колега, люблячий батько та чуйний син, член ГО "Народна Рада Обухова" та просто чудова людина - Максим Єльський! Ми усим колективом на чолі з Ігорем Лавренюком вітаємо Максима з днем народження! Бажаємо з радістю та посмішкою зустрічати кожен день, обов’язково досягати всього, чого бажає серце. Нехай у діяльності завжди буде море гідних ідей та перспектив, нехай у житті завжди чекає безліч радощів, приємних зустрічей та цікавих подій! Найкращих благ, чудових мрій,Максиму ми бажаємо.Хай буде радість у душі,Робота надихає!Ми колективно зичимоУсього, що бажається.Хай все трапляється в житті,Найкраще відбувається!Живи з комфортом у душі,З любов’ю в щирім серці.І хай життя струмком дзвенить,Прозоре, мов, джерельце!
Детальніше ...

ПРО ЗАДАВАКУВАТУ ДІВКУ

Назаренко Марія Павлівна, 1936 р.н., куток Шпаківка (вул.Вербова) Колись між дівчатами і парубками тільки й розмов було що про вечорниці. Бо саме на вечорницях парубок придивлявся до дівки і вибирав собі наречену. Молодь гуртом підбирала підходящу хату, де були музики, танці, співи, де обмінювалися новинами. Для дівчат там були наче оглядини, де вони могли показати свої вишиті чи пошиті обновки. Бо рукоділлям займалися всі дівчата. Молодь тоді була міцна, до будь-якої роботи завзята. Якось під час вечорниць хлопці жартували з дівчатами, а один і каже: «Чи нема поміж вами такої безстрашної дівки, яка б опівночі пішла на цвинтар до розбитої дзвіниці і принесла від неї цеглину?». Усі дівчата притихли. А одна хвалькувата дівка вийшла і задавакувато перед усіма заявила: «Я нічого не боюся!». На що усі аж ахнули, бо навіть жоден парубок не наважувався на такий крок. Опівночі вона таки пішла на цвинтар. Прийшла, бачить під хрестом сидить молодий гарний козак. Вона привіталася: «Добрий вечір!» А він мовчить. Привіталася другий раз, а він мовчить. І в третій раз мовчить. Тоді вона підійшла до нього: «А, то ти ще й мовчиш?» Зі злом хап з нього шапку і побігла до дзвіниці по цеглину. Швиденько й на вечорниці повернулася, зайшла до хати і вихваляється: «Ну, що я вам казала! От вам цеглина та ще й шапка з козака». Як побачили це дівки й парубки, злякалися і повтікали з хати, бо шапка була з одним рогом. І вже жоден хлопець не наважився навіть спілкуватися з цією дівчиною. Пішла дівка з цеглиною і шапкою додому, а о четвертій ранку як здійметься буря і невидимий голос: «Віддай мою шапку! Віддай!». Дівка вже й кричала йому: «Візьми під хатою на призьбі!». А голос все «Віддай шапку!». І так то о 12 ночі, то о 4 ранку, а дівка все кричить у відповідь: «Візьми на призьбі!». А воно: «Ти зняла, ти і надінь». Батьки дівки вже й до церкви ходили відмолювати – нічого не допомагало. Все навідувався той голос то опівночі, то о четвертій ранку. Спокою не було. Страху нагнав той голос на все село. Довелося таки тій дівці вночі нести шапку на цвинтар і самій вдягати на…
Детальніше ...

ВІЗИТІВКА ГРИГОРІВКИ – ЦУКРОВИЙ ЗАВОД

На початок ХІХ ст. григорівськими землями володіли польські магнати Мілевські, Комаровичі, Модзелевські, які після третього поділу Польщі хоча й стали підлеглими російського царя, але продовжували господарювати на наших землях. На початку 40-х років ХІХ ст. землевласники Казимир Мілевський і Маврикій Комарович спорудили цукроварню. Місце для неї вибрали не найкраще: з одного боку були пагорби, порізані ярами, а з другого - заболочений берег Красної. Але те місце було вигідним для спорудження на ньому саме цукрового заводу: поряд вода, завод нижче, а бурякові кагати вище. Будівництво цукроварні для Григорівки мало історичне значення, бо за кілька десятиліть з хутірця виросло робітниче селище, так само, як і те, що невелика і малопотужна цукроварня середини XIX ст. перетворилася на один із перших з 192-х цукрових заводів України. Уже в сезон 1860-61 р.р. виробництво цукру становило 32 078 пудів (майже 510 тонн). Якщо в період міжсезоння на заводі проживало кілька сот робітників, то в сезон цукроваріння ця кількість різко зростала. Після скасування кріпацтва 1861 р. різко збільшилася кількість вивільнених селян - колишніх кріпаків, які залишилися безробітними, і в осінньо-зимовий період вони наймалися на цукроварню. За розповідями григорівських старожилів, цукроварня 70-80-х XIX ст. у Григорівці являла собою суцільний будівельний майданчик, розміщений на двох територіях: верхній, де нині знаходяться будівлі сільради, ресторану, підприємства з виробництва сиру «косичка» та инші, та оточений муром нижній. Основна маса робітників знаходилася на верхньому майданчику, де головною була довга будівля, всередині якої розмішувався цех з виробництва бурякового соку-сирцю. На верхню територію десятками возів звозили буряк, кагатували, здійснювали первинну обробку - миття. Щоб одержати 500 тн цукру, необхідно було обробити щонайменше 4500 цукрового буряка – 450 кінних возів щодоби. Тут же заготовляли бурякову стружку з подальшим отриманням з неї первинного бурякового соку. Процес цукроваріння відбувався в головній будівлі на нижній території - від очищення соку до одержання товарного цукру. На відміну від верхньої, нижня територія надійно охоронялася. Для отримання оптимальних умов для виробництва продукції вона постійно забудовувалася, добудовувалася і реконструювалася. Кінець ХІХ-поч.XX ст. був періодом помітного підйому виробництва цукру. У цей час генеральним директором об'єднання кількох цукрозаводів був Йона Зайцев. Він, за розповідями сторожилів, рідко відвідував завод. Проте його приїзди залишалися в пам’яти заводчан, зокрема,…
Детальніше ...

ОБУХІВ НАБУХАВ, А КИЇВ – ВИЇВ

Ця приказка ще донедавна широко побутувала в Обухові. Адже вирощене обухівцями в садах, в хлівах і на городах ішло на базар, переважно до Києва. Продавши щось киянам, селяни на виторговану копійчину могли купити якогось краму або сплатити податок в державу. Ярмарково-базарна стихія породила суто обухівський прошарок людей: промисловиків-баришників, торговців свиньми – кабанників. На початку ХХ ст. цей особливий різновид обухівських селян нараховував до сотні сімей, котрі займалися винятково годівлею і продажем свиней. Місцем оселення кабанників була казенна частина Обухова – Кип’яча. І та безліч обухівських вітряків здебільшого належала кабанникам: невтомні вітряні мірошники літо й зиму перемелювали на дерть сотні пудів ячменю для відгодівлі свиней: у кабанницьких дворах годувалося водночас по 40-60 свиней, у 4-6 погребах багатих кабанників зберігалося по 200-300 пудів сала. Найбільше цінилося старе сало, вилежане 2-3 роки, воно закуплялося в Німеччину, Польщу вагонами «на зупе» (для приготування супів). Свині скуповувалися кабанниками в селян, які везли їх з глибинки на продаж до Києва, а також на ярмарках Трипілля, Черняхова, Стайок, Ржищева, Кагарлика. Характерна одна деталь тодішнього бізнесу: заплативши господарю за пару свиней, наприклад, в Черняхові, обухівський кабанник їхав далі, а господар без будь-яких угод і гарантій привозив живність кабаннику аж в обухівський двір. Кабанники-дуки (багачі) мали у своїх обійстях цегляні хати «на дві половини під бляхою», обійстя огороджувалися високими дубовим частоколами. Найбагатшим обухівським кабанником був Трохим Оленченко. Він прийшов із царського війська у 45-річному віці повним кавалером при 4-х георгіївських хрестах. У його сім’ї було 12 дітей, з них 4 сини. Кабанниками-дуками були також чотири брати Чирикали (по-вуличному Павлушки), чотири брати Михайлюки, брати Назаренки, Хрипичі-Ляші, Остап Миколайович Кабанець (не був розкуркулений тільки тому, що мав у хаті долівку. Хто ж із кабанників постелив дерев’яну підлогу, у того все відбирали). Оленченки і Тимошенки мали по 6 вітряків, Хрипичі-Ляші – 4, Назаренки – 3. Виробами із свинини переповнювалися обухівські ярмарки і базари, основним же ринком збуту був Київ. З краєзнавчого видання Ю.К.Домотенка «Обухів» Назаренко Віра Семенівна, 6.10.1928 – 15.03.1999), Попова гора: Я народилася в урочищі Попова гора, через яку пролягала головна обухівська дорога. Нею їздили на Григорівку, Кагарлик, Трипілля. Свою назву дістала через те, що колись тут жив священик Миколай. На самій…
Детальніше ...

ДЯКУЮ ВСІМ, ХТО СТВОРЮЄ ГАЗЕТУ

Дуже чекаю кожен номер газети «Народна Рада Обухова». Перечитую до кожної буквочки. Буває, принесуть газету, а буває, що й нема, то напитую, де можна взяти. Спершу хочу подякувати за чудові спогади мого сусіда Чирикала Василя Миколайовича. Побачила по знімку, як він схожий на свого батька. Я народилася в Городищенському районі на Черкащині. Приїхала до Обухова у 1960-му році. Тут уже народилися не тільки діти, а й онуки і правнуки. Двадцять п’ять років пропрацювала біля печі на Обухівському хлібзаводі. Робота була нелегкою, тому зараз здоров’ям не хвалюся, сиджу у дворі, відірвана від світу. Газета – чи не єдина радість. У ній бачу на знімках і читаю про багатьох знайомих людей. Адже Обухів давно став мені рідним. Тому висловлюю добре слово вдячности людям, що збирають матеріал, записують спогади, чим нам, читачам, приносять велику радість. Хоренко Ольга Ільківна, 3.08.1941, м. Обухів, вул. Робоча
Детальніше ...

ЛІТЕЧКО В ЗЕНІТІ – ГАЙДА НА МИСТЕЦЬКІ ЖНИВА!

Карантин, канікули, відпустки аж ніяк не впливають на творчий процес художнього колективу Обухівського народного мистецького центру, створеного волонтерами Громадської організації «Материнське серце» за підтримки ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА». Дослідницько-пошукова, колекційна, театральна, популяризаторська діяльність творчого колективу не припиняється, а тільки набуває нових форм. Волонтери працюють під гаслом: «Допомагаємо фронту і наближаємо перемогу через українізацію тилу». На знімках – волонтерська жнивна фотосесія у мальовничому обухівському урочищі Каплиця. Фотомайстер – капелан Любов Володарська.
Детальніше ...

УКРАЇНСЬКУ ГРОМАДУ В ЛІВАНІ ОЧОЛЮЄ ВИПУСКНИЦЯ ОБУХІВСЬКОЇ ШКОЛИ ІРИНА ВИСОТА

У травні 2020 року в Лівані успішно відбувся іспит з української мови для ліванців, які пройшли навчальний курс за програмою «Українська мова як іноземна». Про це повідомило радіо «Свобода». Символічно, що ця подія майже співпала із річницею підписання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Помітно, що в Лівані підвищується інтерес до української мови, особливо серед дорослої частини населення. Наразі четверо з них успішно склали свій перший іспит з української мови й отримали сертифікати, продемонструвавши відмінні знання. По завершенні іспиту до привітань студентів-українознавців долучився через Zoom-зв’язок надзвичайний і повноважний посол України в Лівані Ігор Осташ. Він подякував ліванцям за інтерес до України і від імені посольства подарував студентам сучасний українсько-арабський словник. Те, що українську мову опановують за кордоном в таких непевних карантинних умовах, є важливим і обнадійливим чинником. Чи зацікавлена наша держава у просуванні української за кордоном? Які проблеми у створенні українських культурних центрів, які б стали осередками поширення правдивої інформації про Україну? Про це розповідає голова Громади українців Лівану Ірина Висота-Жарамані, яка виросла в Обухові, закінчила третю школу, зараз проживає в містечку Байсурі, що поряд з Бейрутом, але не полишає зв’язків з Україною. - Свідоме опанування української мови іноземцями є свідченням стратегічної важливости української мови, особливо на Близькому Сході. По-перше, це дає глибше розуміння культури, історії України, усвідомлення її окремішності як держави. Адже у Лівані, та й назагал на Близькому Сході, впродовж тривалого часу існувало несправедливе ототожнення України з Росією. У близькосхідних країнах ця територія співвідносилася із Радянських Союзом. По-друге, знання української мови є потужним інструментом у боротьбі з російською пропагандою, яка активна й на Близькому Сході. Російська парадигма насаджується через російську мову і російські канали. Тому знання української дає можливість ліванцям дивитися українські канали, читати українські ЗМІ, відповідно розуміти справжню картину того, що відбувається. В Лівані майже 5 тисяч змішаних українсько-ліванських родин, тому тут стежать за українськими реаліями. Наразі у Лівані діють лише окремі осередки вивчення української мови, як правило, це приватні курси. У планах Громади українців Лівану – відкриття повноцінної української школи – суботньої чи недільної. Однак існує велика потреба у підтримці таких кроків Українською державою. Після розпаду Радянського Союзу усі приміщення прибрала до рук Росія і…
Детальніше ...

ОДИН МІСЯЦЬ СХОДИТЬ, А ДРУГИЙ ЗАХОДИТЬ… КОЗАК ДО ДІВЧИНОНЬКИ ЩОВЕЧОРА ХОДИТЬ

Вже кілька останніх років ми, засновники Обухівського народного мистецького центру, збираємо матеріали для висвітлення широкої теми із життя наших пращурів – колишніх обухівських весіль. Майбутнє видання матиме назву «Весільні мелодії Кобринки». Як відомо, весілля – це не тільки сватання і вінчання, а й тривалий період вибору подружжя, залицяння, підготовка і тиждень самого святкування. У нашому виданні розповідь про ці найрадісніші сторінки в житті наших предків будуть вести самі обухівці. Із частиною зібраних матеріалів ми будемо знайомити і наших читачів. Розпочинатиметься наш опис тривалого весільного обряду з парубкування і дівування. Описуємо досяжне минуле. Згадують обухівці. Русан Олексій Макарович, 13.01.1944 р.н., Зелений гай Молодість моя пройшла на Зеленому гаю. Старші парубки і дівки збиралися на Широкій дорозі, де жили Якимчуки (перехрестя теперішніх вулиць Зелений гай і 8 березня), ще казали «на горбику» (нині зупинка Кринична). Пам’ятаю 50-і роки: на кутку парубкували Щербані, Штефани, Шолудьки, Недерські, Русани, Романки, Пономаренки, Висоти, до них приєднувалися дівчата. Рідко хто з них був у вишиванці, переважно у платтячках ситцевих, бо берегли вишиванки на свята і весілля. Музиками були гармоністи Щербані і Михайло Корх. Приходили до нас гуляти хлопці і дівчата з вулиць Енгельса і Зеленого гаю. Гуляли до 2-3 годин ночі. Старалися тихцем втекти тільки ті хлопці, які намітили дівчат на инших кутках Обухова. Ще був куток Вигін на Хуторях (ред.. Піщана) біля нижнього ставка. Популярною тоді була пісня «Шахтарочка», яку неперевершеним голосом співала Оля Шимоненко: «Я шахтарочка сама, звуть мене Маруся. В мене чорних брів нема, та я й не журюся». Ольгу так і називали Шахтарочка. А як відкрився на автошколі клуб імені Сталіна, то усі перебралися туди. І Шахтарочка співала вже зі сцени з Ольгою Григорівною Щербак. Організовували тоді гарні концерти. Ми, підпарубчаки, бігали і заглядали попід вікнами на гуляння дорослої молоді. А скільки було бійок за дівчат! Із Пеньків (ред. куток під Пидиною) хлопці були дуже задерикуваті – не поступалися своїми дівчатами. Як правило, відносини виясняли на Пасху. Гуляти ходили до центру в парк, сходилися грати «навбитки». Ніколи не було так, щоб не було бійки. Був такий коваль Гладуш з Полька, усе казав: «Півконюшні і в свині, висить Ленін на стіні і показує рукою –…
Детальніше ...

ТЯГА ДО ПРЕКРАСНОГО ДОПОМАГАЄ ДОЛАТИ НАЙВАЖЧІ ПЕРЕШКОДИ

Рябченко Лариса Валентинівна – знана у нашому місті особистість. З початку заснування Конкурсу «Побачити світ очима дитини» і по сьогодні очолює його художнє журі. Крім цього, вона викладач-методист і завідувачка відділу образотворчого мистецтва Дитячої школи мистецтв міста Обухова. Очолює мистецьку студію «АРТпростір». Неодноразова учасниця Всеукраїнських виставок Національної спілки художників України. Сьогоднішня розмова з нею – як з творчою особистістю, яка будує свій світ і допомагає в цьому иншим. - Ларисо Валентинівно, в чому особливість професії художника?- Великий митець Леонардо да Вінчі визначив три різновиди людей: ті, що самі бачать, ті, що бачать, коли їм показують, та ті, що нічого не бачать. Це прості слова великого генія передають суть існування художника – він гостріше за инших бачить красу, відчуває її в простих повсякденних речах, повз які пересічні люди проходять щодня, бо це для них буденність. Частіше всього як буває: людина вирішує свої проблеми, не звертає свого погляду на величний захід сонця, не радіє першому його промінчику, не вслухається у спів жайворонка… Але після перегляду пейзажу в людини наче очі розплющуються, і вона починає бачити Божественну красу. Тому батькам, які підтримують своїх дітей в творчості, я кажу: «Дякую, що розгледіли у своїй дитині здібності, бо такі діти особливі, вони поціловані Богом». - Що для Вас у мистецтві цінне? - Найцінніший і найцікавіший процесс творення. Коли я пишу етюд, замальовку, картину, особливо з натури – це особливий емоційний стан. Для мене особливо важливо писати натуру, а не з фото. Бо існує ще багато різних аспектів, що впливають на художника під час творчого процесу, наприклад, психологічний. Живописні портрети вирізняються своєю загадковістю – бо художник пише душу… Ти наближаєшся до розуміння природи творчости, занурюєшся в якийсь паралельний світ. Вражає усвідомлення, що ти можеш відтворити ілюзію формипредмету, який зникає, наприклад, квітів чи фруктів, або мінливість природи. Ось небо: неосяжне і незбагненне, завжди таке різне, величне, грандіозне і ти, така маленька людина, посягнула передати цю велич! Це надихає і захоплює. Коли ти розумієш, що твоя натура відлетить у вічність, але на твоєму полотні вона залишить відбиток свого існування – душа починає тремтіти. - Вже багато років Ви очолюєте мистецьку студію «АРТ простір». Хто її відвідує?- Я працюю як…
Детальніше ...

ТРИРАЗОВИЙ АБСОЛЮТНИЙ ЧЕМПІОН УКРАЇНИ

Сьогодні ми щиро радіємо і вітаємо нашого земляка Максима Єльського! Виборовши низку перемог на Чемпіонаті України з пауерліфтингу та окремих вправ 24-26 липня, став триразовим абсолютним чемпіоном України! Попри сімейні обставини та напружений графік, Максим старанно готувався. Завдяки підтримці родини, тренерів, друзів та генеральному спонсору участі Ігорю Лавренюку, маємо приємність вітати Чемпіона! Максиме, ти – справжня легенда Обухівщини. Наша гордість, честь і слава. Дякуємо за перемогу! Своїм прикладом ти надихаєш всіх нас. Бажаємо олімпійського довголіття, звершень усіх задумів і планів та невичерпної наснаги! Більше подробиць згодом.
Детальніше ...

РОДИННА ГАЗЕТА ОБУХІВЦІВ

У кінці 2015 року вийшов перший номер газети «Народна Рада Обухова». Її засновники – Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» – ставили за мету зробити її доступною, простою, домашньою, з висвітленням тем, які цікаві усім мешканцям міста. Ми стали публікувати в ній матеріали про заходи і проєкти, пов’язані з діяльністю Громадської Організації, про актуальні події і явища в житті міста. Ми розповідали про перебіг започаткованого нами щорічного літературно-художнього Конкурсу «Побачити світ очима дитини», його учасників і переможців, про спортивні змагання, що підтримуються Громадською Організацією та її Головою Правління відомим підприємцем і меценатом Ігорем Васильовичем Лавренюком. На сторінках газети знаходили почесне місце розповіді про ті чи инші благодійні заходи, здійснювані Громадською Організацією для обухівців. Та найбільш популярними стали публікації на краєзнавчі теми, вони зацікавили і старше покоління, і молодь, і корінних обухівців, і тих, хто живе тут не так давно. Цей напрямок у газеті стали вести член Національної спілки письменників України Наталя Любиченко та журналіст Олена Артюшенко. Все більше дописувачів стали долучатися до спогадів про ще недавнє життя наших попередників, розгорнули сімейні альбоми, заглянули у найпотаємніші куточки своєї пам’яти. І що найпримітніше – все більше наших читачів стали уважніше ставитися до прадідівського спадку, вивчати свої родоводи, дорожити сімейними реліквіями. А дослідницька діяльність авторів газети Наталі Любиченко й Олени Артюшенко поширилася на ще один підтримуваний Організацією напрямок – новостворений Обухівський народний мистецький центр. Вітаємо авторів газети й усіх читачів-шанувальників нашого видання з виходом ювілейного – 50-го - номера. Плідної нам співпраці і приємного спілкування! Олена Дрига, редактор газети «Народна Рада Обухова»
Детальніше ...

СЕЛО ДЕРЕВ’ЯНА НА ОБУХІВЩИНІ

Найзнаковіші історичні події і факти Територія села заселена з давніх часів. В 1878 р. між Дерев’яною і Красним розкопано курган «Вовча долина», де знайдено камінні ножі, чотири скелети найдавніших людей – неандертальців. Розкопки на околицях села останніх 100 років відкривають залишки поселень трипільської культури (6-3 тисячоліття до н.е.). В урочищі Глинище були знайдені залишки стародавньої печі для виплавки бронзи, яку вчені датують 9 ст. до нашої ери. Історія слов’янства починається з антів у 2-7 ст. нашої ери, поселення яких відкрите археологом Вікентієм Хвойкою і назване черняхівським. Таке поселення знаходиться і неподалік Дерев’яни. Унікальною пам’яткою давньої історії є знайдений поблизу Дерев’яни межовий камінь із зображенням тризуба, датований 5 ст. нашої ери. Це чи не найдавніше зображення знака на східнослов’янських землях – за 500 років до київського князя Володимира, який карбував тризуб на своїх монетах. Сьогодні камінь знаходиться біля археологічного музею в Трипіллі, а для Дерев’яни ця унікальна знахідка залишилася в гербі села. Назва села, вірогідно, походить від лісів, які його оточують. Відомий дослідник Л.Похилевич у книзі «Сказание о населенных местностях Киевской губернии» пише: «Кажется, это Деревская волость пожалованная Печерскому монастирю Ярополком Изяславичем». Сталося це, на думку істориків, у 1080 р. Одна з легенд про походження назви села розповідає про чоловіка з дерев’яною ногою, від чого місцева річечка стала зватися Дерев’янкою, а село, що на ній заснувалося, – Дерев’яною. У 1093 р. на околицях Дерев’яни відбулася битва руських дружин з половцями. Київські князі Святополк, Ростислав і Володимир Мономах на нинішніх дерев’янських полях зазнали поразки і відступили до Стугни, в якій Ростислав утопився. Після чого половці спустошили цю землю. Катастрофічні наслідки для Русі мало вторгнення у 13 ст. монголо-татар під проводом хана Батия. Завойовники зруйнували городи Витич і Святополч, Треполь, Халеп, Варин, Красн. Очевидно, що така ж доля випала і Дерев’яні. У 1590-х р.р. почався козацький визвольний рух проти поневолення Польщею. Навесні 1596 р. між Дерев’яною і Щербанівкою в урочищі Гострий Камінь відбувся запеклий бій між повстанцями Северина Наливайка і військом Станіслава Жолкевського. У пам’ять про цю подію в центрі Дерев’яни встановлено камінь з посвятою Северину Наливайку. Разом з навколишнім краєм Дерев’яна пережила усі потрясіння століть. У середині 19 ст. стан села описав відомий…
Детальніше ...

ВІТАЄМО ІЗ ЗОЛОТИМ ВЕСІЛЛЯМ

У ці сонячні літні дні знане в Обухові подружжя Василя і Любові Говорунів відзначили «золоте» весілля. Усе життя відома коровайниця і волонтер Любов Іванівна пекла весільні короваї для молодят, а в золотий ювілей подружнього життя коровай вона ділила між своїми гостями.
Детальніше ...

ТРИДЦЯТЬ П’ЯТЬ РОКІВ НА СТОРОЖІ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ

Теплий весняний день добігав кінця. Останні промінці сонця бавилися молодими листочками. Стомлена, але щаслива поверталася Олена Василівна з роботи. Стомлена тому, що день виявився непростим: кілька годин довелося рятувати тяжко хворого пацієнта. А щаслива тому, що спільними зусиллями життя людини врятовано. Скільки таких щасливих днів було у житті лікаря-терапевта Братко Олени Василівни! Скільки недоспаних ночей, енергії, уміння, небайдужости потрібно лікарю для порятунку тисяч хворих! Народилася Олена на Поліссі в родині лікарів. Батько Василь Олександрович був лікарем-хірургом, мама Катерина Ісаківна – операційною сестрою. Обоє рятували життя поліщукам. Маленькій Оленці дуже подобалося вдягати мамин робочий халат і гратися «в лікаря». Промайнули шкільні роки, і вона не зрадила своїй дитячій мрії. Закінчивши школу із золотою медаллю, твердо вирішила обрати професію лікаря. До речі, батьки, які знали з власного досвіду, яка це нелегка праця, всіляко умовляли обрати инший шлях. Але Олена була непохитною. З того часу жодного разу не пошкодувала про зроблений в юності вибір. Швидко пробігли роки навчання в інституті. І ось молода лікарка за направлення їде працювати до Обухова. Професія лікаря нелегка, - ділиться Олена Василівна, - але я жодного разу не пожалкувала, що вибрала саме її. Невимовна радість опановує тебе, коли врятована тобою людину повертається до активного життя. Але в житті бувають і такі моменти, коли безжалісна смерть вириває хворого з наших рук. Тоді усвідомлюєш, що ти не Бог і не владний вирвати людину із лабет смерти. Наше терапевтичне відділення - особливе. Сюди приходять люди з різними патологіями, можливо, це і гуртує наш колектив, з яким мені пофортунило. Ми не поділяємо хворих між собою, а гуртом працюємо на конкретну справу. Ми завжди допомагаємо один одному словом і ділом, професійними знаннями. Наш дружний колектив - це завідуюча відділенням Сергеєва Наталя Степанівна, лікарі Захарченко Лариса Леонідівна, Яковлєва Людмила Михайлівна, Якубишина Надія Василівна. Надійна підтримка лікарям - медсестринський колектив, який розуміє все з пів слова. Цей рік для Олени Василівни щедрий на пам’ятні дати. Серед них – і 35-річчя лікарської діяльности. З нагоди Дня медичного працівника хочу привітати Олену Василівну і весь колектив терапевтичного відділення з професійним святом, побажати здоров’я, професійних злетів і вдячних пацієнтів. Надія Науменко, ветеран педагогічної праці, вдячна пацієнтка
Детальніше ...

ЯК ПОЧИТАЮ ГАЗЕТУ – АЖ ПОЗДОРОВІШАЮ!

Як добре, що у нас в Обухові виходить така гарна газета «Народна Рада Обухова»! Ми, мешканці кутка Перешівка, читаємо її на одному подиху від першої до останньої сторінки – усі статті цікаві, усе написано правдиво про наше колишнє і сьогоднішнє життя. Наталя Любиченко пише про нашу Кобринку, про криниці, про гори, про кутки – усе ж нам рідне, тут ми народилися, тут пройшла наша молодість і промайнуло усе життя. Хто з обухівців не розповідає історію свого роду, у кожного вона важка, а то й драматична. І як люди навіть у таких важких умовах намагалися залишитися людьми, виховати дітей гарними громадянами. А ще ж скільки знайомих побачиш на сторінках газети! І які ж вродливі обличчя на чорно-білих фотографіях! Скількох вже нема на цьому світі… Але радісно, що нас не забули, що хтось дорожить нашими спогадами, нашими піснями. Прочитаєш про це – і ніби води джерельної нап’єшся. А за цим як накотяться спогади – хоч і далекі, але такі близькі серцю, такі яскраві і милі. Оце поки читаєш газету, то вся робота відставляється вбік, бо відірватися не можна. А увечері після першого прочитання у нас, куткових мешканців, по телефону починається обговорення… Найперше перепитуємо, чи отримали газету. Якщо ж її нема, то з нетерпінням заглядаємо до поштової скриньки, щоб не прогавити, щоб, бува, не вкрали. Буває, не дістається газета Надії Водніцькій, то несу їй прочитати. Начитаємося, позгадуємо та й забираю газету додому. І з Вірою Форноляк частенько влаштовуємо посиденьки з газетою, вкотре переживаємо прочитане. І коли газета кілька разів прочитана-перечитана, я кладу її до буфету на зберігання. Прийде час, коли я знову витягну її і заново почну читати. Це така віддушина, після якої ніби молодшаєш, наче аж здоров’я прибавляється. Такої газети у нас ще не було. Народна, проста, цікава. У ній – усе наше, доступне, душевне. Спасибі добрим людям, які її випускають. Стременко Галина Петрівна, 12.10.1946 р.н., мешканка кутка Перешівка (Козачий шлях)
Детальніше ...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм