15 серпня 2016

ТАКИ Є НАДІЯ НА КРАЩЕ. ДО 25-РІЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Вступ або дещо про ілюзії

У рік 25-ліття відновлення Незалежності України мені 70 років. Пора підводити якісь підсумки життя. Народився в селі. Вивчився у місті, де й працював до пенсії. Таке про себе скажуть більшість українців. Мені ж довелося жити в переламні роки реального  відновлення Незалежності України. І я можу сказати, що до процесу усамостійнення України і я доклав рук.

       Що таке ілюзія? Ілюзія - (лат. illusio) - це є помилка, оманливе уявлення. Насправді, ілюзія - це хибне сприйняття людиною дійсності. Одна з моїх ілюзій була пов`язана з надією, що комуністи чесно хочуть перебудови Радянського Союзу і опиратимуться в цьому на некомуністів, яких була абсолютна більшість. Ось 12 березні 1989 року ми з товариством уперше в Україні утворили в нас в Обухові українських РУХ за перебудову, але комуністи не захотіли ділитися владою і де могли, там і переслідували рухівців. Якби не крах їхнього комунізму і Союзу, то моя б ілюзія вилізла б мені боком втратою не лише здоров’я, а, може, й життя.

       Здавалося мені, що от варто в Україні утворитися  якійсь опозиційній силі, як вона отримає всенародну підтримку. Марно сподівався.                                                                                                         

       Ми знаємо, що у кращі рухівські роки на Обухівщині було нас, рухівців, півсотні та ще симпатиків Руху стільки ж. І це з 30 тисяч лише дорослого населення нашого краю! Багато з них ходили на мітинги, підтримували наші гасла про надання Україні суверенітету, про забезпечення людей достойним і безпечним життям, але засвітитися в членах нашої організації так і не наважилися.                                                                                                    

        Сиділи в кущах і чекали, чим  вся та боротьба з комунізмом закінчиться. Дехто й досі чекає. Вони, навчені гірким досвідом своїх замучених предків (лише на Обухівщині загинули від Голодомору в 1932-33 роках до 20 тисяч людей!), знали, що всяка боротьба із діючою владою, приречена на поразку. Від цієї ілюзії про всенародну підтримку опозиції, як і від попередньої про чесні наміри комуністів перебудуватися, я швидко позбавився.

Рух і Майдани

Осінь і зима 2004 року вивели на Майдан свідомих і сміливих українців, які виступили проти несправедливості і брехні, нахабно надв’язуваних виборцям тодішньою владою Кучми-Януковича. Нам, рухівцям з Обухова й району, здавалося, що новий Президент, який пройшов випробування смертю, якого антиукраїнським силам так і не вдалося вбити, все зробить, щоб Україна таки стала українською. Президент Ющенко дещо й зробив: Мистецький Арсенал у Києві, відновив козацьку столицю Батурин, куди проклав нову дорогу. Але це при ньому зробився ще тугішим російський газовий зашморг і посилилася русифікація Криму та Донбасу.

       1 грудня 2013 р. були й ми з дружиною на Майдані-2. Центральні вулиці Києва були затоплені мільйоном збуджених українців. Я не вірив своїм очам: скільки вільних людей, які здолали страх!  І звідки взялася сміливість у наших хлопців, які з дерев’яними щитами пішли під кулі беркуту? Пролилася перша кров, але це тільки додало бойовим сотням Майдану завзяття встановити справедливість на нашій землі. На Майдані-2 загинув і наш земляк – обухівець Володимир Чаплінський.

       Гадаю, що несподівана втеча Януковича була спланована Росією. В непевний час зміни влади Москва хотіла розчленувати Україну. Кращі воїни Майдану-2 пішли на Донбас, щоб перепинити рух московській заразі, яка поширювалася на всю Україну. Із Сум прибув на Майдан-2 і 17-літній Сергій Табала. Ви знаєте, цього хлопця з козацьким чубом не брав ні мороз, ні голод. Це згодом після його загибелі в Донецькому аеропорту побратим розказав, що в Сергія, Народного Героя України, було гасло: І ХТО Ж, ЯК НЕ МИ? І КОЛИ Ж, ЯК НЕ ЗАРАЗ?

Успішні українці

Люди різняться між собою статтю, зростом, здоров’ям, розумом, талантом та іншим. Всезагальної рівності не буває і не вірте її проповідникам. Суспільство життєздатне, коли воно структуроване. В ньому мають бути і господарники, і воїни, і провідники, і святі філософи. У наш час українська еліта лише народжується. Той, хто веде, не повинен боятися й часто озиратися.

       Я роздивляюся й помічаю навколо успішних українців. А ними, зокрема, є ті, хто зумів забезпечити добробут для своєї родини суспільно-корисною діяльністю. Хто ж це? В моєму рідному Красному це Олександр Бобро і його дружина Галя, які зуміли з нуля збудувати продовольчий магазин і забезпечили роботою чотирьох краснян. Все село їх знає і цінує за працьовитість, порядність і за допомогу. У Тетієві на Київщині живе родина Михайла та Інни Вішталюків. Вони почали з торгівлі автозапчастинами прямо з землі. А за 20 років мають вже 4 магазини, СТО на 6 ремонтних боксів. Це основа достатку для родини, а для 19 земляків добре оплачувана робота. Цю патріотичну родину знають  і поважають і в Тетієві, і в районі. Недавно я познайомився на Чернігівщині в Ічнянському районі з дивним чоловіком Миколою Черепом – колишнім афганцем-спецназівцем. Він з родиною зумів за 20 років збудувати на чотирьох гектарах землі козацький Соколиний Хутір. Там є і ставок, і млинок, і гармата, і коні, і карбування власних монет. Кожного дня на Соколиний Хутір прибувають туристи, щоб побачити, як жили наші предки-козаки. Успішні українці таки є і про них треба розповідати, перебиваючи нав’язуванні нам ЗМІ, особливо телебаченням, негативні новини.

Достойне життя

А чи можливо взагалі побудувати на Землі достойне життя, своєрідне Царство справедливості? Якогось року пізньої перебудови мені попалася на очі дивна стаття вченого Павла Штепи (1897-1980 рр.). Я був дуже здивований тоді, на мій погляд, його «диким» висновком, що Україна заб’є «осиковий кілок у могилу російської імперії». А дарма! На моїх очах вже тоді –  в 1989 р. розпадався «соціалістичний табір». А до розпаду СРСР і відновлення незалежності України в 1991 р. долучився і я із своєю родиною.

Я перечитую дві книги Павла Штепи: «Мафія і Україна» та «Московство». В останній я виділяю для вас такі рядки, написані ще в 1971 р.:«…Ніколи не було, нема й бути не може союзу України з Московщиною. Не може бути, хоч би й хотіла Україна. Не може, бо український і московський народи –  це дві протилежності, які самі себе взаємно заперечують в усіх, без винятку, царинах життя. А над усе в найголовнішій –  в царині духовній.

Ніхто й ніщо не зможе привести до союзу України з Московщиною, як ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу Христа з антихристом, християнство з сатанинством, релігію з безбожництвом, добро зі злом, правди з брехнею, любов з ненавистю, жорстокість з лагідністю…».

Гадаю, що після хитрої (гібридної) війни Росії проти України за ці два роки (2014-2016 рр.), після тисяч і тисячу битих українців на Донбасі, ці рядки Павла Штепи є переконливими не лише для мене.

       І ще одну я мав ілюзію, що Захід нам допоможе і на противагу Росії зробить з України привабливу «вітрину вільного світу». Здавалося б, ось перед вами Росія, ваш відвічний ворог, який вас ненавидить  і прагне знищити, то й допоможіть Україні ліквідувати нашого спільного ворога. Але ні! Страх перед майбутньою розквітлою Україною у них більший. Отже, сподіваймося лише на наші власні сили й ресурси та допомогу рідної землі.

Схоже, що передумовами побудови десь на Землі Царства Справедливості є воістину грандіозні речі:

–  ліквідація Московської імперії і світової мафії;

–  панування в свідомості людей оновленого світогляду Добра, Любові і Радості;

–  формування людьми нового доброзичливого способу життя.

Вірю, що початок всім цим перетворенням покладе наша Україна.

На завершення

То який же висновок я роблю для себе після багатьох років в активній політиці місцевого рівня? Я не сидів, склавши руки, а вчився, пізнавав світ і себе та позбавився багатьох ілюзій. Моя і моїх соратників участь у РУСі - це була можливість, яка надається може раз у житті, і ми нею чесно скористалися і не жалкуємо. Нас, рухівців, тоді було всього півсотні, а ми ініціювали такі переміни до кращого, що без них наша Обухівщина  була б такою ж сіренькою, як багато районів навколо нас, де не було РУХУ. І наша участь на Майданах2004 року  і 2013-14 років теж була потрібною, хай про те жалкують слабкодухі і песимісти.

      Життя триває і майже в кожної людини настає пора обміркувати прожите, зробити переоцінку цінностей  і відкинути свої колишні, особливо світоглядні, ілюзії. Нам, українцям, таки пора перестати дивитися на світ через московські окуляри. Давайте будемо вчитися на своїх помилках і дійсність стане світлішою. В цьому і є моя надія на краще.Хай же буде!

 

Анатолій ВИСОТА, кандидат хімічних наук, один з ініціаторів створення РУХу на Обухівщині

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм