03 жовтня 2020

ЛЕГЕНДА ОБУХІВСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ – МИКОЛА КИРИЛОВИЧ ПАНЧЕНКО

Педагоги старшого покоління – як світочі і для колег, і для колишніх своїх вихованців. Спогади про них і досі зігрівають душі не одному поколінню колишніх школярів. Сьогодні – розповіді про незабутнього Миколу Кириловича панченка, легенду обухівського вчительства.

ПАНЧЕНКО Микола Кирилович (2.03.1921, с. Черняхів Кагарлицького району Київської області - 16.01.1996, м. Обухів) - педагог, краєзнавець, збирач старожитностей. Закінчив Черняхівську школу (1939). Служив у червоній армії, брав участь у радянсько-фінській війні, був поранений, став інвалідом (1940). Вступив до Київського педінститу (1940). У 1941 р. брав участь у буд-ві протитанкового рову під м.Києвом. 15.12.1943 р. призваний в червону армію, після поранення (1944) демобізіувався. Працював учителем географії в Германівській школі, учителем і директором Обухівської першої школи, інспектором шкіл Обухівщини. Після виходу на пенсію працював в Обухівському районному історико-краєзнавчому музеї, збирав експонати з історії краю, написав багато краєзнавчих досліджень з минулого Обухова, зокрема про колоритний обухівський ярмарок, маєток Бердяєва-Горчакова.

З енциклопедії «Обухів учора і сьогодні»

Русан Леонід Макарович, випускник 1961 р., Хуторі:

Микола Кирилович Панченко – золота людина. Мені з братами він був за батька. До нього на урок бігли з радістю. По-перше, ніколи не принижував учнів, по-друге, знаходив індивідуальний підхід до кожного. Він був і директором школи, і викладачем фізики, географії  - взагалі такий був тямущий, що міг бути на заміні будь-якого уроку. На мою, думку, не знайдеться жодного випускника, який скаже про нього криве слово. Відходили ми з ним в походи, під час яких навчилися варити справжні смачні каші і куліш. А скільки цікавих екскурсій ми з ним відвідали! Це він нас навчив любити свій край і бути господарем на рідній землі. Казав, що ким би ти не був за професією, але кожен чоловік має вміти робити все. Це він кожного змусив посадити дерево, навчив прищеплювати, доглядати за ним, як за дитиною. А як давав зауваження, то виважено, жартівливо. Нагадаю, що саме він зібрав матеріали і експонати до шкільного краєзнавчого музею. І ми йому в цьому з радістю допомагали. У нього не  було любимчиків і пасинків – усі були однакові. Оце – педагог, оце – легенда обухівського вчительства.

Сябренко  (Базик по чоловіку) Людмила Іванівна, випускниця 1972 р., Хуторі:

Людина приходить у цей світ творити добро. Хоч, буває, не в кожного ладно виходить. А от Миколі Кириловичу Панченку все вдавалося з успіхом і ладком. Його, мабуть, добрі ангели-хранителі вели по життю. Про нього у мене найтепліші спогади. Людина великої душі, неймовірний добряк. У нього був особливий підхід до кожного учня. Ми з однокласниками на уроці географії сиділи і слухали його з розкритими ротами. Він умів годинами так цікаво розповідати! А якими захоплюючими були його краєзнавчі екскурсії, поїздки! Це все тільки підсилювало до нього повагу і любов. На зустрічах випускників ми його завжди згадуємо тільки з радістю. Він – педагог від Бога. Світла пам’ять!

Михайлюк Валентина (Черненко по чоловіку), випускниця 1969 р., Попова гора:

Шануй учителя, як батька, - так говорять про вчителя, який дає путівку в життя. Микола Кирилович був, як батько, для сотень учнів. Переймався за кожного учня. Бували різні випадки. Може, хто і не вивчив урок, але ми не тремтіли, бо знали, що гніву не буде, а завжди буде шанс на виправлення ситуації. Учні поважали Миколу Кириловича і намагалися не засмучувати його. Не пригадую, щоб він коли підвищив голос – завжди світився добром. Якось вийшла до дошки, все розповіла по темі, а він і питає: «А що найбільше мені запам’яталося про цю країну?», а я у відповідь: «Красиві плантації троянд». Він приємно усміхнувся, показав на весь клас: «Такі гарні, як у нас дівчата в класі?» Усім нам був забезпечений чудовий настрій на весь день. Як згадаю про нього, так і квітне в моїй душі трояндове поле.

Івженко Володимир Петрович, випускник 1974 р., Парникова:

Микола Кирилович, без перебільшення, був педагогом від Бога. Він, як сонячний промінь, проходив коридором школи і осявав кожного учня. Було, зранку з ним поспілкуємося, то на весь день гарний настрій. На його уроки всі йшли із задоволенням. Бо то були щоденні прем’єри, по шаблону він ніколи уроки не проводив. Вчив життю власним досвідом, особливо в походах, на екскурсіях. У нього не було обмежень у знаннях, і нас хотів усьому навчити. Як він намагався наповнити шкільний краєзнавчий музей! Я радий, що і моя дружина Тетяна Миколаївна присвятила свою педагогічну діяльність географії і користувалася тим набутком, яке надбав її попередник Микола Кирилович.

Кулінич Володимир Вікторович, випускник 1969 р., центр:

Микола Кирилович перший почав водити екскурсії Обуховом, як науковий працівник музею. Він так умів розказати, ніби сам був учасником тієї чи иншої події. Не тільки збирав експонати про минувшину Обухова і краю, а й досліджував, вивчав історію, зустрічався із старожилами, зокрема із відомим гончарем Олексієм Хабрикою (тоді ще працювала артіль гончарів). Він ще встиг зібрати розповіді старших обухівців про колишній маєток Бердяєвих-Горчакових. До збору експонатів і свідчень залучав учнів першої школи, привчав до пошукової роботи, прививав їм любов до краєзнавства. Викладав досліджене у публікаціях у районці, у додатку до неї «Від давнини до сучасности». Йому дуже не терпілося мати музей. У ті радянські часи діяла вимога: у музеї 70 відсотків повинна була займати радянська доба і тільки 30 відсотків відводилося усім иншим історичним періодам. Зали краєзнавчого музею так і спланували під ті пропорції. Панченко ж розширив межі історії краю, почав дослідження і того, що було до радянщини. Інтуїтивно відчував, що прийде инший час, і збирав матеріали для майбутніх залів. Народжений в Черняхові, Микола Кирилович усім серцем полюбив Обухівщину і фактично став зачинателем відродження її краєзнавства.

Любиченко Наталя Василівна, 1959 р.н., куток Когалівка (вул. Джамбула):

Життя – як стерня: не пройдеш, ноги не вколовши. Це я чула від улюбленого вчителя, вчителя всього мого життя Миколи Кириловича Панченка. Він був неймовірним вчителем, Богом посланий нам. Він перший в школі мене назвав Наталочкою, а не за прізвищем, як тоді велося. Я тоді сяяла від щастя! Два роки я відвідувала гурток «Червоних слідопитів» під його керівництвом. Ми об’їздили усі навколишні села. Зустрічалися з такими ж слідопитами, мали цікаві знайомства. Ми тоді найбільше досліджували воєнний період. Саме він побачив у мені потенціал дослідника, і з його благословення я все життя цікавлюся минувшиною. Ще у шкільні роки я вперше опублікувалася у районці. І зараз дивуюся цій людині: пройшовши нелегке життя, не заскаруб, не посуворішав, а був людиною світлої душі.

Підготувала Наталя Любиченко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм