19 серпня 2020

ПРО ЗАДАВАКУВАТУ ДІВКУ

Назаренко Марія Павлівна, 1936 р.н., куток Шпаківка (вул.Вербова)

Колись між дівчатами і парубками тільки й розмов було що про вечорниці. Бо саме на вечорницях парубок придивлявся до дівки і вибирав собі наречену. Молодь гуртом підбирала підходящу хату, де були музики, танці, співи, де обмінювалися новинами. Для дівчат там були наче оглядини, де вони могли показати свої вишиті чи пошиті обновки. Бо рукоділлям займалися всі дівчата. Молодь тоді була міцна, до будь-якої роботи завзята.

Якось під час вечорниць хлопці жартували з дівчатами, а один і каже: «Чи нема поміж вами такої безстрашної дівки, яка б опівночі пішла на цвинтар до розбитої дзвіниці і принесла від неї цеглину?». Усі дівчата притихли. А одна хвалькувата дівка вийшла і задавакувато перед усіма заявила: «Я нічого не боюся!». На що усі аж ахнули, бо навіть жоден парубок не наважувався на такий крок.

Опівночі вона таки пішла на цвинтар. Прийшла, бачить під хрестом сидить молодий гарний козак. Вона привіталася: «Добрий вечір!» А він мовчить. Привіталася другий раз, а він мовчить. І в третій раз мовчить. Тоді вона підійшла до нього: «А, то ти ще й мовчиш?» Зі злом хап з нього шапку і побігла до дзвіниці по цеглину.

Швиденько й на вечорниці повернулася, зайшла до хати і вихваляється: «Ну, що я вам казала! От вам цеглина та ще й шапка з козака». Як побачили це дівки й парубки, злякалися і повтікали з хати, бо шапка була з одним рогом. І вже жоден хлопець не наважився навіть спілкуватися з цією дівчиною.

Пішла дівка з цеглиною і шапкою додому, а о четвертій ранку як здійметься буря і невидимий голос: «Віддай мою шапку! Віддай!». Дівка вже й кричала йому: «Візьми під хатою на призьбі!». А голос все «Віддай шапку!».

 І так то о 12 ночі, то о 4 ранку, а дівка все кричить у відповідь: «Візьми на призьбі!». А воно: «Ти зняла, ти і надінь».

Батьки дівки вже й до церкви ходили відмолювати – нічого не допомагало. Все навідувався той голос то опівночі, то о четвертій ранку. Спокою не було. Страху нагнав той голос на все село. Довелося таки тій дівці вночі нести шапку на цвинтар і самій вдягати на козака шапку. Вранці батьки кинулися, а доньки нема. Давай напитувати і шукати її. Дійшли аж до кладовища. Побачили біля хреста тільки доньчин вінок, який вона готувала собі до весілля. З того часу так ніхто її більше і не бачив.

Записала Наталя Любиченко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм