24 травня 2020

ЙОГО ЗІРКА ПРОДОВЖУЄ СВІТИТИСЯ

Мало хто вже і пам'ятає про оголошену у 1982-у році минулого століття так звану продовольчу програму, яка обіцяла подолати, нарешті, дефіцит харчів у найпередовішій країні соцтабору. Плани були грандіозні. У них був включений і Трипільський біохімзавод, будівництво якого розпочалось у 1980 році в заплаві річки Стугни на території сорока п’яти гектарів. Це було унікальне підприємство з випуску кормового концентрату лізину – незамінної амінокислоти. З лізином пов’язували майбутні успіхи у підвищенні продуктивності тварин. Вважалось, і це було доведено, що одна тонна його 10-процентного концентрату економить 10-12 тонн фуражного зерна, і він сприяє швидкому приросту тварин і повнішому засвоюванню ними кормів.

Пам’ятним для заводського колективу став день 29 грудня 1984 року, коли одержали перші гранули кормового лізину. Скільки радощів було тоді на обличчях будівельників, монтажників, експлуатаційників – усіх, хто брав участь у спорудженні заводу! На цьому піднесенні і друга черга була введена на три місяці раніше запланованого. За проектною потужністю – 16 тисяч тонн лізину в рік – Трипільський біохімзавод був найпотужнішим в колишньому Союзі. Про минуле і сьогодення підприємства наша розмова відбувалася 2007 року з колишнім директором заводу, почесним громадянином Обухова Володимиром Михайловичем Зохнюком.

- З плином часу багато прізвищ людей, активних учасників цих подій, вже призабулися, - згадує Володимир Михайлович. - Але усі працювали з віддачею і вболівали за стан справ на заводі, за що я - на відстані вже значного часу - дуже їм вдячний.

- За своєчасне і успішне введення в експлуатацію першої черги заводу велика група будівельників була відзначена грамотами Президії Верховної Ради УРСР, у тому числі працівники заводу – слюсар М.В.Мазьков, апаратник С.В.Малишев. Почесною грамотою Президії ВР УРСР був нагороджений і перший секретар Обухівського райкому партії М.А.Ременюк, який приділяв значну увагу будівництву заводу, особливо його соціальної сфери. За своєчасне введення і освоєння потужностей двох черг у 1986 році мене було відзначено орденом Трудового Червоного Прапора, апаратника С.І. Кучина - орденом «Знак Пошани», медаллю «За трудову доблесть» - слюсаря В.П.Горового, електрослюсара В.І.Чорноівана, токаря М.М.Савченка, апаратницю О.П.Яковчук, медаллю «За трудову відзнаку» - старшого майстра М.І.Борисова, старшого машиніста В.В.Шарапова і слюсаря Ю.С.Пархоменка.

У переважній більшости колектив заводу був молодіжним, і молодим надавалась можливість проявити ініціативу, здібности, показати молодечий запал, а найголовніше ж - вони відчували, що їм довіряють.

- Так як наш колектив безпосереднім чином впливав на обсяги і якість виробництва продуктів тваринництва, - продовжує розповідь В.М.Зохнюк, - то три роки поспіль, починаючи з 1986-го, нас відзначали Перехідним червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС та ЦК ВЛКСМ. ..

Своєчасно запрацювала і третя черга заводу, що вже на початку 90-х років була перепрофільована на випуск хлібопекарських дріжджів, а її планові потужності були перекриті першими двома чергами. Не відмовлялися ми від жодного прохання про допомогу місту чи району: реконструкція Нещерівської церкви, будівництво зерносховища у підшефному колгоспі «Вітчизна» с.Великі Дмитровичі, допомога Трипільській школі-інтернату.

На жаль, усі світлі і яскраві сторінки в історії цього багатотисячного підприємства у минулому. Як не прикро було робітникам і спеціалістам залишати виплеканий їхніми руками завод, він, поступово здаючи позиції і змінюючи власників, в кінці 90-х років майже зійшов з економічної мапи і району, й України.

Хоч серед промислових флагманів краю біохімзавод останні роки не значиться, проте збудована ним соціальна інфраструктура міста не тільки змінила обличчя Обухова, забезпечила житлом тисячі сімей, а й стала невід’ємною частиною цілісного організму громади. І у цьому - найбільша заслуга колишнього колективу біохіміків.

- Так, тоді, у середині 80-х років, основна увага на заводі приділялася будівництву житла, - пояснює Володимир Михайлович. - Перший житловий будинок на сорок квартир було введено в експлуатацію в історичному центрі Обухова в листопаді 1982 року. До будівництва житлового мікрорайону біохіміків довелося залучати Білоцерківський домобудівний комбінат. Пізніше для вирішення цього завдання з великими потугами, у першу чергу з нашої ініціативи і фінансової підтримки, було споруджено Броварський ДБК, а в місті - його дільницю. Це значно прискорило темпи будівництва нашого житла. На мікрорайоні з введенням останнього будинку вже проживало більше 11 тисяч мешканців... Спробували ми і господарський спосіб спорудження житла і, як виявилось, успішно. На заводі було створено єдиний в районі молодіжно-житловий кооператив. У той час, коли країна відчувала „голод" у будівельних матеріалах, нам вдалося збудувати для наших молодих сімей 9-поверховий житловий будинок на мікрорайоні Лікарня. Для цього створили своє ремонтно-будівельне управління, а працівники заводу самі - з відривом від виробництва! - будували собі квартири...

Серед підприємств промислового вузла біохімзавод першим розпочав й індивідуальну забудову. Для бажаючих працівників заводу, що стояли в черзі на отримання квартир, нам було виділено для індивідуального будівництва 27 гектарів землі в Таценках. Звичайно, самому заводу було важко освоїти таку велику територію, особливо у плані інженерного забезпечення, то ми «поділилися» ділянками із сусідами: картонно-паперовим комбінатом, трестом «Обухівпромбуд», заводом силікатних стінових матеріалів. Вже разом ми прокладали дороги, споруджували газопровід, організовували електропостачання. А щоб фінансово допомогти забудовникам, Ощадбанком їм була надана позика. Це дало змогу більш як 80 працівникам біохімзаводу спорудити свої будинки. Організаційні питання вирішував створений при заводі кооператив забудовників, який очолив ініціативний і енергійний Микола Кубрак.

На заводі діяло також спонукаюче гасло «Житло - своїми руками». На завершальній стадії спорудження житлового будинку квартири в ньому розподілялися по черзі, і кожен, хто отримав ордер, матеріалами підрядника самостійно доводив житло до закінченого вигляду.

На мікрорайоні біохіміків виросли дитсадки «Катруся» і «Рушничок»  по 320 місць кожен, а в 1987-му - школа №5 на 1500 місць (були часи, коли в ній навчалося більше двох тисяч дітей!). Школа - разом з басейном, непередбаченим проектом! - була побудована в рекордні терміни - за 9 місяців, - каже В.М.Зохнюк. - Ми поспішали відкрити школу до 1 вересня, тому, крім будівельників, на об’єкті і в робочі, і у вихідні дні працювали заводчани: за кожним виробничим підрозділом закріплялися певні приміщення закладу. Але школу ми не залишали і після її відкриття. За усіма численними класами були закріплені підрозділи заводу, навіть оголошувався конкурс на краще оформлення класної кімнати. П’ята школа вважалась одним із підрозділів заводу, і була вона тоді однією з найкращих в області...

Для розвитку творчих здібностей підростаючого покоління при профкомі (голова І.П.Шинкарьов) було створено підлітковий клуб „Романтик", де безоплатно працювали більше десятка гуртків. На кооперативних засадах із силікатним і вентиляційним заводами ми створили спортивний клуб з греблі на байдарках і каное «Бадьорість», однією з вихованок якого була і бронзовий призер Олімпійських ігор Тетяна Теклян-Семикіна. А як ми усі разом захоплююче відзначали професійний день хіміка на березі Стугни!

Кінець 80-х - це ще і обмежені можливості у придбанні легкових автомобілів. А біохімзавод за проданий за кордон лізин запропонував своїм працівникам 600 (неймовірна кількість!) автівок румунського виробництва –марок «Олсіт» і «Дачія»!Так заводчани не тільки змогли придбати за досить помірними цінами ці машини, а для їх обслуговування було організовано на заводі СТО, виділено землю під будівництво гаражів.

Спостерігаючи за земельним бумом в нашому пристоличному краї, пригадаймо, скільки садово-городніх кооперативів було створено тоді на заводі. Ми забезпечували ділянками під сади і городи усіх охочих. Були наші кооперативи і в Обухові, і в Нещерові, і в Безрадичах, і в Підгірцях, і під Дерев’яною. Родини із двома дітьми отримали ділянки під забудову на Лукавиці. Ми намагалися допомагати своїм людям і в проведенні загальних робіт. Наприклад, проклали дорогу через усі хутори Безрадичівського куща і телефонізували їх, у Нещерові побудували приміщення сільської ради.

Біохімзавод за не такий вже й тривалий час своєї діяльности став кузнею кадрів для усього краю. Їх працювало на заводі більше трьох тисяч! Майже половина біохіміків .стали працівниками инших підприємств промислового вузла: ВАТ «Цегла Трипілля», «Аерок- Обухів», «Трипільський пакувальний комбінат», «Алеана», «Київський КПК», ТОВ «Інтерфом». Дехто знайшов роботу за спеціальністю на столичних підприємствах. А ось неповний перелік відомих у районі людей, колишніх біохіміків: начальник виробництва фірми «Рошен» Т.В.Сулима, генеральний директор ВАТ «Цегла Трипілля» Ю.І.Дудник. Очолюють підприємства і організації І.В.Власюк (ЖБК «Роботодавець»), В.Ф.Хрустальов (ТОВ «Монкор»), Н.В.Куян (головний редактор ряду спеціалізованих журналів), П.П.Горовий (ВАТ «Енергія»), О.В.Руських (ПП «Домонет»), О.М.Лужков (ТОВ „ЛКЛ- проект», А.В.Тарасевич (Благодійний фонд «Живодайне джерело»), О.О.Іваницька    (начальник екологічної інспекції). Наші колишні працівники М.І.Омельченко - проректор Черкаської пожежної академії, Н.Ф.Василишина - начальник Пенсійного фонду в Обухівському районі, Н.М.Шевченко - головний бухгалтер картонно-паперового комбінату, С.В.Литовченко - головний інженер «Алеани», В.І.Івженко був заступником голови РДА, В.В.Шардаков керував відділом фізкультури і спорту РДА, веде будівельні справи в Обухівській міськраді А.В.Пилипенко. Успішними підприємцями стали П.П.Галко, В.В.Лозицький, В.Ф.Семчук, О.В.Захарчук, В.С.Роговер, І.П.Верещак, В.О.Король, Ю.І.Грищенко, Г.С.Куксін, В.М.Сундіков, В.М.Іваненко, І.Линник та инші.

На завершення, як теж колишній член цього колективу, додам до сказаного Володимиром Михайловичем, що першу в краї опозиційну громадську організацію - Народний рух України - очолив робітник ремцеху, ветеран війни Аркадій Олексійович Любимов. Навіть талановитий поет Юрій Садовський колись був передовим апаратником заводу. А досвідчений мікробіолог Світлана Зохнюк тепер відомий майстер народної творчости...

І таких людей десятки і сотні. Незважаючи на те, що, крім екологічних проблем, теперішнє підприємство нічим більше не заявляє про себе ні в місті, ні в районі, все ж робота на ньому залишила в душах колишніх заводчан світлий спомин. І в багатьох, хто прочитає ці рядки нашої розмови, забринить у серці щемлива згадка про Трипільський біохім, що залишив незабутній слід у розвитку  соціальної сфери Обухова і району.

   Інтерв’ю вела Олена Артюшенко, 2007 р.

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм