08 травня 2020

ЧЕРВОНОАРМІЄЦЬ ЯКІВ ЯКОВИЧ ЖЕВАГА: ВЖЕ НЕ ЗНИКЛИЙ БЕЗ ВІСТИ

Обухівське прізвище Жеваг відоме нам, насамперед, з історії радянського партизанського руху, у якому загинули один з його керівників Євдоким Якович Жевага, його дочка Ольга та племінниця Олександра. Та родина Жеваг, яка жила на Польку, віддала минулій війні не тільки Євдокима, а ще і Якова та Івана. У війні вижив тільки Ігнат. Донедавна Яків та Іван числилися зниклими без вісти. І хоч після 1945 року пройшло вже 75 років, а нащадки зниклих учасників минулої війни продовжують шукати відомості про останні дні своїх дідів-прадідів, місця їх поховання.

Кілька років онуки Якова Яковича Жеваги шукали хоч якусь інформацію про нього.  Шукали в Україні, давали запит  і в Подольський воєнний архів, що у Підмосков’ї, адже там знаходиться найбільша частина воєнної документації. Розповідає Олександр Григорович Жевага, корінний обухівець, підприємець.

  • Наш дід Яків був призваний до Червоної армії на початку війни у 1941 році. Його бойовий шлях нам невідомий. Як невідоме було і місце захоронення. Мені з сестрами Людмилою, Тетяною і Валентиною допомагав шукати могилу діда Якова брат Василь, який мешкає в Москві.  Це йому Подольський архів надав документ, де зазначалося, що Яків Якович Жевага, боєць 358 полку 136 стрілецької дивізії брав участь у взятті Києва восени 1943 року. Його полк переправився на правий берег біля Букрина і йшов на столицю з півдня. Як відомо, Київ було взято до 7 листопада. А далі почалося визволення Київщини. В Обухів радянські війська зайшли 8 листопада. Але більш, як на два місяці фронт зупинився на лінії Черняхів, Стайки, Верем’я, Макарів, Григорівка, Германівка, Семенівка, Перегонівка – це на території Обухівського району, а далі він пролягав Білоцерківщиною.
  • Про цей період війни є дослідження краєзнавців Юрія Домотенка, Галини Хитенко, Наталі Любиченко. Місцеві мешканці згадують, як мобілізовувалися юнаки та старші чоловіки і як вони, неозброєні і ненавчені, кидалися командуванням на німецькі дзоти. Про це розповідає і меморіальний комплекс під Семенівкою «Янівська висота». Гинули там переважно тільки-но забрані до Червоної армії місцеві чоловіки. Ваш дід брав участь у цих боях у складі регулярних підрозділів Червоної армії, де повинен був обліковуватися кожен військовий особового складу. Але про те, де загинув і де похований Яків Якович Жевага, родині так і не було повідомлено. Було надіслано лише те, що загинув без вісти.
  • Як тепер ми знаємо, його полк вів бої під селом Макіївка Білоцерківського району, це недалеко від Перегонівки.  Німці добре укріпилися біля цього села, яке знаходиться в ярах. Радянські війська їх оточили, але взяти не могли. У тих затяжних боях першого січня 1944 року наш дід і загинув. Коли я поїхав до Макіївки і відвідав місцевий меморіал в центрі села, то прізвища діда не найшов. Там були прізвища лише місцевих загиблих. Та мені підказали сільські жителі, що є ще одна могила – безіменна, яка знаходиться з краю сільського кладовища. Ми знайшли і ту могилу, але на ній було викарбувано лише три прізвища, серед яких Жеваги не було. Але в архіві Білої Церкви таки підтвердили, що Жевага Яків Якович загинув під Макіївкою і похований у цій безіменній могилі. До речі, за архівними даними там лежать 104 загиблі воїни. Виходить, що більше 75 років прах діда лежав за двадцять кілометрів від Обухова, а родина про це не знала - він для нас залишався зниклим без вісти.
  • На новому п’єдесталі, який було оновлено за Вашої допомоги, вже значиться прізвище Жеваги Якова Яковича.
  • На першому знімку ми, онуки діда Якова, біля колишнього пам’ятника, а знімок поруч – яким він став після реставрації. На п’єдесталі – разом з дідовим прізвища вже чотирьох воїнів. Решта похованих у братській могилі – невідомі. Хоча на дошці ми передбачили місце для тих, кого, можливо, ще відшукають родичі. Навколо пам’ятника нами також було відремонтовано загорожу і облаштовано територію.
  • Ваш обухівський рід Жеваг великий?
  • Дід мій був 1901 року народження, тобто загинув він у сорок три роки. З трьох його братів після війни залишився тільки Ігнат. Дід мав дружину-красуню, нашу бабусю Марію Павлівну, а також четверо дітей: Григорія (1926 р.н., нашого батька), Петра, Ольгу та Галину. Петра і Галину теж обпалила війна: вони були насильно забрані до Німеччини на примусові роботи. Нас у батька Григорія Яковича, який теж встиг взяти учать у минулій війні, троє: я, Олександр, сестри Тетяна та Людмила. Допомагав нам шукати могилу діда Василь Вікторович, син старшої дідової дочки Галини. Світла пам’ять усім загиблим воїнам у вирі минулої війни, у тому числі і зниклим без вісти. Нехай буде пухом їм та земля, де вони знайшли вічний спочинок. А для вшанування пам’яті мого діда - одного із сотень тисяч зниклих безвісти у тій страшній війні, родичі яких так і не дізналися про місце загибелі своїх рідних, моя родина разом з відомим в місті Обухові підприємцем та меценатом  Ігорем Лавренюком (Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА») запланували провести поминальні заходи та відкриття оновленого пам’ятника 22 червня 2020 року в День скорбо́ти і вшанува́ння па́м'яті жертв війни́. 

Інтерв’ю взяла Олена Артюшенко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм