21 грудня 2019

ТАКИМ ВІН БУВ. ТАКИМ І ЗАЛИШИТЬСЯ НАЗАВЖДИ У НАШІЙ ВДЯЧНІЙ ПАМ’ЯТІ

Марків Олександр Сергійович  (6.08.1981-27.09.2019, псевдо Чумак), старший лейтенант Нацгвардії України, героїчно загинув у боротьбі з російським окупантом на Світлодарській дузі.

5 листопада 2019 року Президент України своїм Указом нагородив старшого лейтенанта МАРКІВА Олександра Сергійовича орденом "За мужність" ІІІ ступеню (посмертно).

КОЗАЦЬКА ДОЛЯ САШКА МАРКІВА

 “Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце”, – писав поручник Армії Української Народної Республіки, автор історичного роману «Холодний яр» Юрій Горліс-Горський у 20-х роках минулого століття.

Через століття на його місце став старший лейтенант Марків. А 27 вересня і Сашкову кров випила рідна земля.

Було йому 38… Трагічна звістка зворушила заколихану миром Обухівщину. Вночі друзі й рідні зустрічали обухівського козака, стоячи на колінах. А більшість “відпочивала від війни”…

Прощалися з другом “Чумаком” на центральній площі міста. Звідси почалася його остання мандрівка на Луки Сварожі.

Сашко захоплювався історією доби УНР, був реконструктором. Тож вояцькі почесті віддала йому не тільки рота почесного караулу Нацгвардії, а й побратими Олександра з клубу “Повстанець”.

Сашко не раз брав участь у зйомках фільмів про Визвольну боротьбу, зокрема і у створенні фільмів: Олександра Домбровського і Романа Коваля “Юрій Горліс-Горський”, Володимира Бондаренка “Холодний Яр. Воля України – або смерть”, “Українська революція” Івана Канівця, “Поводир” Олеся Саніна, в реконструкціях подій доби УНР, в тому числі й боїв за завод “Арсенал”, в історико-просвітницьких фестивалях, презентаціях книжок про Визвольну боротьбу, зокрема й Історичного клубу “Холодний Яр”.

Мені Сашко запам’ятається назавжди спокійним, розважливим, усміхненим, щирим, відкритим, доброзичливим, привітним. Він ніколи нікому не відмовляв в допомозі. Ніколи не чула, щоб він на когось підвищив голос, крикнув чи сказав нецензурне слово, когось образив. Про нього ніхто не міг сказати жодного кривого слова.

У Сашкові якось природно поєднувались природна сором’язливість і внутрішня сила і міць.  Я знала його ще з часів першого Майдану, з 2004-го. Він був без крихти лукавства чи фальші. Це така рідкість! Він із нетутешніх. Не від цього світу… А прийшов, щоб нас чомусь навчити. І сам хотів глибше пізнати український світ, цікавився характерництвом. Й усмішка у нього була така сонячна, але за нею можна було розгледіти якусь глибоку тугу.

Для Сашка гасло холодноярців “Воля України або смерть” не було порожніми словами. Він довів це своїм життям і смертю за Україну. Сашко назавжди закарбував своє ім’я на скрижалях української слави і тепер навічно в лавах національних героїв.

Криворот Любов, членкиня Історичного клубу “Холодний Яр”

ЯК МИ РАДІЛИ САШИНИМ УСПІХАМ!

Немає слів, щоб передати біль втрати дорогих мені людей. З мамою Саші Клавою ми були не тільки куми, колеги, а й близькі подруги. Мене вражала її мудрість гідно вийти із будь-якої ситуації. Вона горіла любов’ю до своєї родини і бажанням робити добро людям. Була допитливою. Такими ж виховувала і рідних дітей, і школяриків. Саша змалечку любив читати, зростав допитливим хлопчиком. Був вихований. Як ми раділи його успіхам у навчанні!

Пацурина Людмила Данилівна, хрещена

ІЗ НЕМОВЛЯТИ ВИРІС СПРАВЖНІЙ ГЕРОЙ

Зараз у пам’яті прокручую, як із немовляти виріс справжній герой. Якось на день народження я приніс хрещенику Саші набір пластикових солдатиків. У нього схожі були, але дрібніші. Він грався ними залюбки. А найкращим для нього подарунком були книги, особливо історичні. Пригадую, як брав його на коліна і ми з ним по-дорослому спілкувалися на різні теми. Коли виріс, ніколи нічим не вихвалявся. Скромність і грамотність прямо струменіли з нього.  Любив родину, бабусю Марію, любив бувати у неї на Поповій горі.

Пригунов Сергій Володимирович, хрещений

БАГАТО ЧОГО ГАРНОГО У САШІ ВІД МАМИ

Багато чого гарного у Саші було від мами Клавдії Леонідівни Марків (дівоче Пастушок, 6.11.1959-1.05.2007), у якої батько теж був педагогом. Мала прекрасне виховання і глибокі знання. Коли після здобуття освіти почала вчителювати, то батьки намагалися саме до неї віддати своїх дітей-першокласників. Без перебільшення вона була мамою для всіх дітей і мудрою порадницею не тільки для батьків, а й для колег. На жаль, так рано відійшла в инші світи.

Чечко Олена Володимирівна, ветеран педагогічної праці

 НАЦІОНАЛЬНО СВІДОМИЙ, ІЗ СТІЙКИМИ ПЕРЕКОНАННЯМИ

Я була класним керівником у Сашиному класі з 5 по 9 клас. Це були чудові, розумні дітки. Саша виділявся серед інших тим, що завжди був спокійний, лагідний. Ніколи ні з ким не конфліктував, ставився до всіх доброзичливо. Його допитливі оченята випромінювали тепло. За всі роки я ніколи на нього не розсердилася. Я усіх любила дітей. Але до Саші ставилася по-особливому. Не залишали байдужим ні його витончений гумор, ні запитання, поставлені не по-дитячому.
І після закінчення Сашею школи ми продовжували спілкуватися. Це вже був національно свідомий юнак зі своїми поглядами на життя. Він дружив з патріотично налаштованими людьми, брав участь у різних проукраїнських акціях. І тому не дивно, що з початком війни опинився на фронті. Був під «Градами», вийшов живим з того пекла, де згоріли всі його документи. Уявити тільки, Саші через суд довелося доводити, що воював на фронті. Инший озлобився б. Я йому говорила: «Ти вже пройшов таке пекло, ти вже сповна виконав свій обов’язок. У тебе є дружина й син, будь біля сім’ї». Він ніби погоджувався, але палке українське серце повело патріота знову боронити рідну землю.
Серце кричить і розум не хоче прийняти цієї реальності, що Саші немає в живих. Будь проклята війна, що забирає наших найкращих дітей! Тих, хто не відсиджуються, не ховаються, а йдуть першими.
Немає слів, щоб виповісти свою печаль і втішити родину Саші Марківа. Це так несправедливо – хоронити молоду, віддану Україні й своїй сім’ї людину. Людину світлу, чисту. Саме такі, як він, стали б справжніми будівничими України. Хай буде земля тобі пухом і прихильним українське небо, дорогий наш Сашенько! Ми тебе любили і будемо любити. Ти наш герой, народний герой, як і всі народні герої, хто віддав життя за Україну.

Мишко Валентина Андріївна, класний керівник Олександра Марківа

 ВОЇН З ВРОДЖЕНИМ ПОЧУТТЯМ ВІЙСЬКОВОЇ ГІДНОСТІ

Коли у вересні 2014 року мене з учебки привезли на військовий аеродром Мелітополя, де готувався до повернення на Донбас другий батальйон 72-ої бригади, повз мене проїхала й зупинилася якась дивна залізяка на гусянках. З неї зліз бородатий військовий у мажорно підшитій панамі. Я спитав, що воно таке. «МТЛБ», - відповів військовий.
Наступного дня я вияснив, що це був Саша Марків, майданівець, завзятий націоналіст і любитель історичної реконструкції. Чи то через це останнє, чи з иншої причини в нього було якесь природнє почуття військової гідності - інтелігентне, без пихи і пафосу. Пам'ятаю, коли ми їхали маршем на Донбас через село Пробудження, він раптом зняв кепі, й обличчя його набуло виразу «Команда, рівняйсь!». Прослідивши його погляд, я побачив радянський пам’ятник Невідомому солдату.
Восени 2014-го він був моїм взводним. А востаннє ми бачилися вже взимку 2015-2016 року - Сашко приніс мені кишенькове видання Подерв’янського на заміну того, яке брав почитати на фронті і яке згоріло в конюшні разом з кількома стволами й тепловізором, коли туди потрапив ворожий ПТУР. Сашко розповів мені, що йде служити у Нацгвардію.

 Лешан Євген, побратим


ЗАПОВНЮВАВ СОБОЮ ВЕЛИЧЕЗНИЙ ПРОСТІР

Я не чув від нього жодного матного слова. Не чув, щоб він з кимсь виясняв стосунки. Знав усе про минувшину, брав участь у реконструкціях подій минулого століття. Побачив якось у мене підтяжки 1939-го чи 1940-го року. Зацікавився, бо це підтяжки ще німецькі. Так я і не встиг їх віддати йому. Бігав три кілометри і прибігав першим, геть ігноруючи техніку бігу і вік. Хотів навчитися боксувати, ходив з нами до бригадного спортзалу. Умів щиро сміятися над собою. Заповнював собою величезний простір. Його багато хто знав. Саня був гарною людиною і помер воїном. Спи спокійно, друже. Ми відповімо.

Старлей Миколайович, побратим

 

ТАКИХ, ЯК ВІН, Я У СВОЄМУ ЖИТТІ НЕ ЗУСТРІЧАВ

Ще у 2014 році ми із Сашою, як добровольці, познайомилися в Білоцерківській  72-й бригаді. Коли всіх мобілізованих відправили на схід, нас (осіб 120) залишили ремонтувати техніку. Але у мене було велике бажання їхати на передову. Командування поставило умову: якщо таких набереться десять чоловік, то нас відправлять. Зібралося нас дев’ять, не було тільки офіцера. Тоді обізвався Саша Марків. Ніхто б і не подумав, що він офіцер – такий скромний і стриманий. На передовій ми розвозили радіостанції, аптечки, харчі і все необхідне. Коли під Солнцево мене було поранено, то Саша супроводжував аж до госпіталя в Дніпрі. І саме він організував волонтерів, щоб мені вже в Одеському госпіталі доставили милиці. Таких, як він, я у своєму житті не зустрічав. Я щасливий, що знав його. Святослав може пишатися своїм батьком, а ми будемо допомагати родині.

Кисіль Роман Петрович, побратим

ЗАНЕСЕНИЙ НАВІЧНО У СПИСКИ БРИГАДИ

Ми свято шануємо пам’ять наших побратимів, що віддали свої життя на незалежність України. У нас є і поминальний куточок загиблих на фронті нацгвардійців. Старший лейтенант Національної гвардії України Олександр Марків теж занесений навічно у списки особового складу. Святослава, сина Олександра Марківа, зараховано до списку синів бригади, а дружині Анастасії ми вручили пам’ятну медаль «Українська берегиня». Ми ніколи не забудемо подвигу Олександра Марківа. Вічна пам’ять і слава герою…

Миропольський Іван, полковник, комбат Нацгвардії

ДУХОМ БУВ ДУЖЕ СИЛЬНИМ І ВІДВАЖНИМ

З Сашком і Настею я знайомий давно. У нас багато спільного. Коли він пішов на фронт, то часто звертався за допомогою до нашої волонтерської організації. А коли мені потрібна була допомога, то Саша з Настею відгукнулися одні з перших. Від Саші прямо віяло патріотизмом і відданістю високим ідеалам. Скромність – його одна з визначальних рис, але духом він був дуже сильним і відважним.

Купрієнко Олександр Анатолійович, голова волонтерської організації «Обухівські руни»

НАЙПЕРШЕ ВИКОПАВ КРИНИЦЮ І ХОТІВ ЗБУДУВАТИ БУДИНОК

Нас із Сашою познайомило Нещерівське поле, де ми отримали по ділянці, які дісталися атовцям потом, кров’ю і власним життям. Якось він підійшов до нас, напився водички, подякував, а потім поцікавився, хто викопав криницю. Порадили йому робити криницю з корбою і ключиком. І Саша, як справжній господар, найперше викопав на ділянці криницю. Мріяв побудувати будинок. Водою з його криниці користувалися і сусіди, бо знали, де лежить ключик. Через деякий час корбу вкрали. Саші було від того дуже прикро: «Чому такі люди, - запитував він, - що навіть над криницею так вчинили?».  Дуже важливо нам, обухівцям, щоб пам’ять про загиблих земляків була закарбована у назвах вулиць, шкіл, бібліотек, парків, спортивних клубів, митецьких закладів. Зокрема, наша організація висловила клопотання про присвоєння академічному ліцею №5, де він навчався, імені Олександра Марківа.

Тимко Ольга Іванівна, голова Об’єднання сімей загиблих (померлих) воїнів АТО «Ми пам’ятаємо. Обухівщина»

Підготувала Наталя Любиченко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм