27 серпня 2019

Голова волонтерської організації Віра Іщенко: «ЗАВДЯКИ ВОЛОНТЕРАМ І ДОБРОВОЛЬЦЯМ МИ ЗБЕРЕГЛИ УКРАЇНСЬКУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ»

Про волонтерський рух в Україні сьогодні із захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності у нас припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави. Сьогоднішньому волонтерському руху в Україні мало аналогів навіть на Заході, звідки, власне, й прийшов термін «волонтерство». Але до українського волонтерства залучилася лише частина суспільства. В іншої частини ці люди викликають цілий спектр почуттів – від захоплення самовідданістю добровольців до підозр у їх меркантильних інтересах. Вважають їх ще й диваками, які ніяк не вписуються у сучасний прагматичний соціум. І все ж, що рухає волонтерами у їх багаторічній нелегкій праці, ми можемо розпитати у голови громадської організації «Материнське серце» Віри Іванівни Іщенко. Коли інші волонтерські організації нашого краю на сьогодні уповільнили, а то й припинили свою діяльність, «Материнське серце», незважаючи на труднощі і розчарування, продовжує відчутними справами допомагати нашим воїнам на фронті, їх родинам, сім’ям загиблих.

  • Віро Іванівно, з чого почалася Ваша особиста волонтерська діяльність?
  • Потреба допомагати ближньому, напевне, в крові кожної нормальної людини. Наскільки я знаю, це глибоко вкорінено і в традиціях українського народу. Я ще пам’ятаю толоки на вулиці, спільні сімейні роботи, коли збігалися усі близькі і далекі родичі на якусь важливу справу. Тому для мене – це нормальний стан душі. Початком мого волонтерства можна вважати участь у роботі дільничної виборчої комісії у Донецьку у президентських виборах у 2005 році. А 2013 року я усвідомила, що не можна надіятися на державу, що треба діяти і підтримувати тих, хто цю державу відстоює не за посади і не за гроші, а з любові до рідного народу. Зі мною активно тоді волонтерила і дотепер безвідмовно працює відома в нашому місті коровайниця Любов Іванівна Говорун. Вона напече пиріжків, я наберу консервації – і тягнемо це все маршруткою на Майдан.
  • - Це світлою сторінкою залишиться назавжди в нашій історії. Років через двадцять школярі з величезним подивом будуть читати перелік речей, які гостро потребували українські солдати на передовій у 2014-2015 роках. Це бронежилети, каски кевларові, розвантажувальні жилети, камуфляж, білизна, медикаменти, вітаміни, біноклі, тепловізори, берці, кросівки, футболки, шкарпетки… І все це діставали, потім везли на лінію фронту добровільні помічники армії. Популярний анекдот того часу: "Якщо українцям сказати, що для перемоги необхідна ядерна боєголовка, то її через дві години не тільки зберуть, але і привезуть волонтери. З чаєм на додачу".
  • Тоді правдами і неправдами діставали оці необхідні хлопцям речі. Збирали гроші, десь купували. Нам потрібні були немалі кошти, тому наші волонтери стояли у людних місцях із скриньками. Наскільки я знаю, це найскладніші психологічні моменти у волонтерстві, бо просити, навіть не для себе, це морально важко. Наші жіночки отримували не завжди позитивні емоції. Але все одно ставали, просили, пояснювали, бо комусь із хлопців конче щось було потрібне. Тоді беззастережно наші волонтери спустошували і свої гаманці. Наприклад, Валентина Мисяк і Валентина Кондратенко, які одні з перших стали курсувати на фронт, вкладали у купівлю того чи іншого атрибуту для воїнів не одну тисячу гривень. Кожна і досі опікується військовослужбовцями, з якими подружилися на передовій, особливо з тими, хто був поранений чи має сімейні проблеми.
  • Першими протягували руку допомоги волонтери родинам загиблих.
  • Так, ми частину скорботних клопотів брали на себе, у першу чергу у зборі грошей. Ми зробили в поминальному кафе, що в центрі міста, такий своєрідний вівтар пам’яті, з якого на усіх із фотографій дивляться загиблі і померлі наші земляки. До речі, серед них і знімок луганчанина Андрія Нелідіна, який тридцятирічним, відірваним від родини помер в Обухові, а ми, на жаль, про це дізналися лише через кілька днів. Ми, як можемо, допомагаємо родинам, які втратили синів, батьків, особливо морально.
  • На чому зараз зосереджена робота волонтерів «Материнського серця»?
  • Амуніцією, обмундируванням, технікою зараз військовослужбовці більш-менш забезпечені. А от ремонт техніки вони здійснюють власними силами і коштом. Тому ми часто допомагаємо їм запчастинами. Не зменшується потреба у маскувальних сітках і кікіморах, предметах гігієни. Відправляємо і продукти, де їх бракує. Про усе зроблене нами і усіх благодійників ми регулярно звітуємо на своїй сторінці у фейсбуці та у місцевій періодиці. Обов’язково хочу назвати тих благодійників, які постійно нам допомагають. Це: керівники СТБ «Світанок Плюс» О.М.Устименко, ТОВ «Арго» В.І.Коваленко, ТОВ «Обухівтранс» О.І.Лук’яненко, УВП УТОС В.М.Геля, Обухівське автопідприємство-13238 В.В.Кравцов, «Монкор» В.Ф.Хрустальов, Трипільської ТЕС П.П.Кравець, «Восход Україна» О.П.Грибута, «Обухівміськвторресурси» А.О.Полатьян, ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Голова Правління І.В.Лавренюк, БФ «Київська Русь» Л.О.Ільєнко, підприємці В.М.Кукла, І.М.Ящук, Г.І.Биков, В.В.Береза, В.П.Луговська, О.В.Паєнко, Л.С.Давітідзе, Є.В.Полянський, Л.Я.Анцупова, М.П.Підтілок, Л.І.Воробець, М.Ю.Турчин та інші. Висловлюю вдячність усім небайдужим мешканцям Обухова і району, хто допомагає старою білизною для сіток, одягом, продуктами.
  • Скільки людей налічує «Материнське серце» і яку конкретну роботу вони виконують?
  • Активних членів організації до тридцяти осіб. Плете маскувальні сітки і «кікімори», заготовляє продукти і сортує одяг наш найактивніший обухівський підрозділ: Валентина Хара, Валентина Бовда, Агнія Тхоржевська, Галина Цицар, Ольга Атапіна, Алла Гриценко, Любов Савченко, Галина Голубенко, Віра Сердюк, Світлана Чаплінська, Лариса Ярмолюк, Валентина Петренко, Галина Гордієнко, шиє труси військовослужбовцям Катерина Качан. Не відстає, а то й випереджає їх молода трипільська волонтерка Інна Новохатько із свекрухою Галиною Миколаївною, подругою Олександра Дубик та отцем Романом Коломойцем. Плетуть теплі шкарпетки обухівка Валентина Дяченко і трипільчанка Надія Головчук. Завжди «на підхваті» родина Науменків, Галина Воробей, Саша Коваль. Перевозять вантажі волонтери Наталія Олійник, Володимир Кучма, Петро Колінченко, Віталій Урюков, Сергій Сак, Олексій Новохатько, водії УВП УТОС та Обухівського АТП-13238. Надихає нас на працю своїми віршами Надія Пелих, літопис наших справ ведуть Олена Артюшенко і Наталя Любиченко, бухгалтерську справу веде мама бійця 72-ої бригади Валентина Фаріон. Розпочинала з нами працювати і багато їздила на фронт Лідія Андрєєва, зараз вона працює із родинами загиблих.
  • І все ж таки, що є головним стимулом у волонтерській діяльності членів «Материнського серця»?
  • По-перше, ми, жінки, одна одну надихаємо. Якщо хтось навіть втомився чи розчарувався, то совість не дозволяє залишити колег, адже на тих, хто стійко продовжуватиме роботу, більшим стане навантаження. Так і стимулюємо одна одну, поспішаючи на допомогу. Від цієї активної зайнятості ми менше переймаємось особистими проблемами, не помічаємо свій вік і радіємо кожному дню відведеного нам Богом життя. Я тільки-но повернулася із ІІ з’їзду волонтерів, гаслом якого були слова: «Служити народові означає служити Богові». Так що таких волонтерів, як ми, багато в Україні. І якщо брати глибше, то усі ми хочемо будувати справедливу державу, не сподіваючись на когось. Як ми, переважно пенсіонери, її будуємо? Чесною безкорисливою працею на загальне благо, допомагаючи військовослужбовцям і тим, хто потерпає від якихось труднощів. Ми усі займаємо активну громадянську позицію, не стоїмо осторонь, коли треба рухати якусь суспільну справу. Я вважаю, що на ентузіастах, на небайдужих, на добровольцях і волонтерах тримається наша Україна. Саме ці свідомі українці, патріоти зберегли незалежність у критичний момент Майдану і початку московської агресії. Тому для нас, волонтерів, як і для учасників війни, День Незалежности – святий день.                                                                                                                                                                                                                                                                                                      Розмову вела Олена Артюшенко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм