15 серпня 2019

ЯСКРАВА ПРЕДСТАВНИЦЯ СТАРОЇ УЧИТЕЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ

Відома у місті педагог Валентина Адамівна Пилипенко (дівоче Настевич) нещодавно відзначила своє 80-річчя. Її педагогічна діяльність, життєва доля, світоглядні зміни типові для того покоління, про якому пройшлися війна, голод, нестатки, виховання вчительських кадрів у дусі інтернаціоналізму, нищення під фальшивими гаслами всього українського. Нам цікаві її розповіді про педагогіку як родинний фах, про вчителювання за часів панування радянського тоталітаризму, про повернення до рідної мови і культури. 

  • Вчительство – наша родинна справа. Моя мама Віра Юхимівна Підтілок (6.02.1917-31.05.2015 р.ж.) закінчила Білоцерківський інститут, біологічний факультет у 1945-му, потім викладала біологію в школі №1. Багато учнів і досі з вдячністю згадують її. Були голодні 1946-47-і роки. Пригадую, побіжу до хлібопекарні (за теперішнім меморіалом), прийду, годинами стою на порозі, поки хтось некондиційну хлібину мені винесе. Я її за пазуху, поки дійду додому, половину згризу. В 1947 р. мама була директором Козинської школи, до Обухова на наради ходила пішки. А з 1948 р. стала директором ЗОШ-4 (Снігирівської). Мама, я, брат Саша і сестра Тамара тулилися в крайній кімнаті школи. Холодно, голодно, в постійній праці згадуються мені дитячі роки. Пригадую відчуття того задоволення від склянки молока і шматка хліба, яким пригощала мама моєї подруги Віри, вони жили у своїй хаті. Доводилося нам, дітям, топити плиту соломою. Та тільки тепла від неї було мало. Сидячи на плиті, робила уроки, щоб пальці не дзябли.

У 1956 р. закінчила 10 класів у школі №1. За комсомольською путівкою працювала на Донбасі різноробочою. Повернулася до Обухова, працювала коректором в райгазеті «Колгоспна правда», потім різноробочою на Ірпінському цегельному заводі. Життєвий шлях долала цілеспрямовано. У 1959 р. вступила до Черкаського педінституту, на факультет російської та іноземної мов. А доучувалася в Київському педінституті. В 1965 р. прийшла до рідної ЗОШ-4 читати іноземну мову. Педагогічний стаж 33 роки. Вчитель вищої категорії і відмінник народної освіти. Була класним керівником першого випуску у новозбудованому у 1977 році приміщенні четвертої школи. Як класний керівник, тішуся успіхами своїх учнів.  Родинну педагогічну династію продовжила не тільки я, а й онука Олена Юріївна Вихрова, яка вчителює в Українці.

Як я корінна обухівка, вчителька російської мови поверталася до  свого коріння? Усі добре знають, як радянська система освіти робила так, щоб українські педагоги, а за ними й учні, поезію Блока, Пушкіна й Єсєніна вважали кращою, а все українське притлумлювалося. Я вела уроки цікаво і не шаблонно, але російською мовою. Тому непростим було моє повернення до рідного. З учнями ми багато подорожували. Одного разу ми їхали до Ленінграда з класом Півненка Олексія Наумовича. Я викладала тоді російську і тільки так розмовляла, на українську не переходила, бо з’являвся акцент. У поїзді на звернення провідниці українською я відповіла теж українською. Несподівано на це відреагував Паша Коломойцев: «А вам нє ідьот говорить по-украінські». А я ж українка! Це змусило мене задуматися. Пригадалося, як у серпні 1957 р. ми везли перше вугілля з комсомольських шахт голим донецьким степом.  І як я зі сльозами щастя, повернувшись до Обухова, серед розкішної зелені припала до грудей рідної землі.  Крок за кроком я входила в українське середовище і культуру. І якщо раніше в моїй душі часто звучали слова російського романсу «Утро туманноє», то тепер – Шевченкові слова. І я від цього щаслива. Таке ж відчуття душевного комфорту я відчула, коли вдягнула традиційний обухівський народний костюм і вийшла у ньому на сцену.  У мені рідною мовою заговорила генна пам'ять.

ПРИВІТАЛЬНІ СЛОВА КОЛЕГ І УЧНІВ

Атапіна Ольга Григорівна, ветеран педагогічної праці:

Валентина Адамівна –  вже 34 роки моя колежанка і подруга. Згадую, коли у серпні 1985 року прийшла в четверту школу, мене так по-дружньому, так тепло зустріли, а Валентина Адамівна, Ніна Дмитрівна Панькова, Валентина Борисівна Мисяк дуже швидко стали моїми подругами. Валентина Адамівна завжди викликає у мене повагу за те, як вона мужньо сприймає життєві випробування – без сліз, без відчаю. Її енергії і оптимізму завжди вистачало і на роботу з учнями (треба зауважити не тільки на уроках), і на сім’ю, і на громадську роботу, і на друзів. Залишайся і надалі прикладом для нас.

Штефан (Сидорченко) Наталія Петрівна, випускниця 1977 року:

Саме вчитель несе велику місію допомагати маленькій дитині вирости розумною, доброю, вихованою людиною. Це і про Валентину Адамівну Пилипенко. З нею так приємно завжди спілкуватися. Щиро дякую за добро, слушні поради – ті зерна, які вона нам сіяла.

Романько Тетяна Миколаївна, педагог, випускниця 1977 року

Мені пощастило мати такого педагога, а згодом і колегу Валентину Адамівну, яка була взірцем для мене. Оптимістка, прекрасна співрозмовниця. Якщо треба допомогти, то завжди найперша. Материнська мудрість, ласка і турбота – це все вона, прекрасна жінка, педагог і колега. «Бог не обіцяв дні без болю, сміх без смутку, сонце без дощу…

Але Він обіцяв силу кожного дня, розраду в сльозах, світло на шляху». Нехай буде побільше яскравого світла на вашому шляху, дорога Валентино Адамівно.

Шевченко (Чирикал) Наталя Володимирівна, випускниця 1984 року:

Ми перші першокласники, які переступили у 1974 році поріг нового приміщення школи №4. Валентина Адамівна викладала російську мову й літературу і була нашим класним керівником. Було нас аж 44 учні, а Валентина Адамівна зуміла знайти підхід до кожного з нас. Клас дуже дружний. А як прекрасно проводили канікули, їздили на екскурсії, відвідували театри. Постійні виходи на природу. Була з нами і на польових роботах, і в таборах. Інші класи нам заздрили, що у нас такий класний керівник. Наш випускний запам’ятався на все життя прогулянкою по Києву. Кожні 5 років ми зустрічаємося і ділимося своїми досягненнями. Із нашого класу п’ятеро обрали фах педагога.

Нечипуренко Оксана Миколаївна, педагог, випускниця 1986 року:.

Валентині Адамівні бажаю натхнення, добробуту, здоров’я. Колись Ви віддавали нам душевне тепло і знання. Нехай повертається сторицею. Знайте, що колишні учні поважають Вас і будуть продовжувати радувати своїми досягненнями.

Кравець Ольга Іванівна, колега 1970-1999 р., ветеран педагогічної праці:

Валентина Адамівна відверта, оптимістка, не лицемірна, без підлості. На неї можна було покластися у будь-якій ситуації. У неї робота, учні, колектив – завжди на першому місці. Хоч і в латах, але завзяття молодого ще достатньо. Не втрачає зв’язку з колегами, ніколи не забуває привітати. От з таких учителів старої школи треба брати приклад молодим педагогам.

Підготувала Наталя Любиченко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм