20 червня 2019

ОБУХІВСЬКІ НАРОДНІ ХУДОЖНИКИ: ЗОБРАЖУВАЛИ РЕАЛЬНЕ І ВИМРІЯНЕ ЖИТТЯ

ЧЕПЕЛИК ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ  (1872-1928, с. Обухів Київської губ.) Глава династії обухівських іконописців (богомазів). У кінці ХІХ-на поч. ХХ ст. в ярмарковому Обухові процвітало лубкове малярство так званих малярів-богомазів. Серед найбільш здібних і успішних був рід Чепеликів, що проживав біля гори Пидини. Спадковий іконописець Григорій Іванович Чепелик заснував іконописний цех, що виконував замовлення багатьох храмів Київської губернії. До 50-х р. ХХ ст. батькове іконописне ремесло і лубкарство продовжував його син Михайло Григорович Чепелик. Чепеликівський іконопис ще й зараз подибується у селах Правобережної Київщини. Завдяки малюнку церковно-приходської школи Г.І.Чепелика вдалося отримати зображення Обухівської Свято-Воскресенської церкви, побудованої Бердяєвим М.М.

З кн. Домотенка Ю.К. «Обухів. Історичний нарис»

ХАБРИКА ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ.Народний художник, гончар, педагог. Освіта – 5 класів. За гроші, за договором чотири студенти його підготували до вступу в Межигірський керамічний технікум. Вже при радянській владі земвідділ направив його на навчання, де він навчався 2 роки з 1929-30 р.р. Перед цим працював у 1922-24 р.р. у гончарні ліпником, художником у Києві у Протасовому яру. Вироби продавали на Хрещатику. У 1932-33 р.р. закінчив два курси Одеського художнього технікуму. Відбув практику в Баранівці. Працював скульптором на муляжній фабриці і в тубінституті. В 1936 р. повернувся в Обухів і працював головним агрономом Обухівської дитячої технічної станції. Після війни працював у кредитній школі, викладав малювання в Обухівській першій школі, завідуючим пришкільними дослідними ділянками – і скрізь завойовував авторитет невтомною працею. Побудував хату під Пидиною (вул. Франка) і жив там.

Із записок краєзнавця Панченка Миколи Кириловича

 Відомий гончар і художник Олекса Олексійович Хабрика писав натюрморти, сільські пейзажі, ікони на базар. Викладав у школі малювання. Інколи запрошував нас, учнів, додому. Ми заходили у хату, наче у вівтар: скрізь картини, ікони, пахло фарбами. Запам’яталася мені вирізана з дерева скульптурка спортсменки з дотриманими пропорціями, з талановито переданим рухом.

 Сак Сергій Васильович, випускник Обухівської ЗОШ-1

 Пригадую, як Олекса Олексійович Хабрика приносив до школи багато гарних робіт, особливо нам подобалися квіткові натюрморти і природа. Малював також і вчитель другої школи Недерський Павло Васильович.

Щербань Петро Трохимович, куток Усівка (вул.Гоголя)

НЕЛЕП МАРІЯ ЯКІВНА (в дівоцтві Косогон) (27.11.1929 р. с. Обухів Київ. губ.  – м.Київ)Народна малярка. Після двох голодоморів (1933, 1946) і Другої Світової війни працювала в колгоспі телятницею, у Києві в наймах, 36 років – на будівництві в Києві. Захопилась малюванням ще в дитинстві, в 1975-му отримала ази малювання олійними фарбами в образотворчій студії при клубі заводу «Більшовик». Роботи писала в стилі наївного народного малярства: барвистий колорит, оптимістичний настрій. Тематика картин – старосвітське село, краєвиди рідної Обухівщини.  Понад 400 робіт талановитої художниці-самоуки зберігаються в столичному музеї Івана Гончара. Брала участь у всеукраїнській виставці  «Українське народне малярство» в Українському домі (2005). Нагороджена  Почесними грамотами, медалями, орденом «Знак Пошани».

  З кн. «Їх вибрала доля. Нариси про жінок Обухівщини»

НАЙДА ЮРІЙ (куткові діти лагідно його називали Коко) Талановитий народний художник. Жив на П’ятихатках (мкрн. Яблуневий). Зараз на місці садиби стоїть нове приміщення четвертої школи. Малював популярні сюжети: «Веде коня за поводи та й плаче Марина», «Розрізаний кавун». Вони були у кожній обухівській хаті. Ще люди давали йому одіяла і він розмальовував їх, як килими з лежачим тигром.  Крім цього, Юрій Найда в клубі виступав, декламував гарно, ролі виконував. Добряком був.

Розповіла Заїць (дівоче Міненко) Віра Яківна

 НАЗАРЕНКО ВАСИЛЬ МИКИТОВИЧ (1919-1996) Художник-самоук, з родини з десятьма дітьми, жив на Кип’ячій, малював українське село. Був гарним столяром, творчою людиною, робив дуже потішні дитячі іграшки, особливу популярність мав «фізкультурник» (складний чоловічок, на ниточках), курочку, що клює зерно. Василь Микитович дуже любив дітей, дарував їм свої іграшки.

Розповіла про свого дядька і хрещеного Стременко Галина Петрівна (Куток Перешівка, вул.. Чумацький шлях) і передала разом з братом Миколою Петровичем Тимошенком Обухівському мистецькому центру шість робіт Василя Микитовича.

 ДЕДЕНЧУК (дівоче Просяник)  ГАЛИНА СЕРГІЇВНА (10.11.1936-8.12.2000)  Самодіяльна художниця. Народилася і жила на Блакитівці. Походила з великої родини, яка частково вимерла в голодовку, батько загинув на війні.  Жила у бідній хатині з матір’ю, вдовою Просяник Онисією Павлівною, яка теж малювала. Працювала на цегельному заводі Обухівського міжколгоспбуду. Малюванню ніде не вчилася. Взимку, коли цегельня не працювала, малювала великі за розміром картини і роздаровувала їх. Любила малювати квіти, природу, копіювала картини відомих художників. Земляки були вражені її творчістю, особливо запам’яталася робота, де була зображена на березі річки дівчина з розплетеною косою.

  Розповіла донька Заїць Надія Юріївна, куток Перешівка (вул. Чумацький шлях) і пообіцяла незабаром передати і роботи Галини Сергіївни

ГОРБАХА ВАСИЛЬ КІНДРАТОВИЧ ТА АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ (1919-1979)  Народний маляр, жив на вулиці Базарній в центрі Обухова, що під Головковим кладовищем (тепер вул. Кузьми Краськова). Їх хатина і досі стоїть. Горбах по-вуличному називали Вачириками. Горбаха старший мав неабиякий талант до малювання. Малював ікони, обухівські пейзажі, побутові картини швидко і вправно, особливо на замовлення євреїв, бо у них були гроші. Натягував полотно, виготовляв пензлі з кожуха або котячого хвоста. Якщо щось не виходило, рвав полотно і кидав у піч. Намальоване продавав на базарі. Раніше народних картин Горбах було по кілька в кожній хаті. Розповідають, що одного разу під кінець торгу у нього залишилася ікона Матері Божої, але  підійшла бабуся і спитала у маляра, чи нема у нього Миколи-угодника. Вачирик миттєво зорієнтувався і попросив бабусю почекати півгодини. Тим часом швидко домалював Матері Божій вуса і все інше, що належить Миколаю, і продав бабусі бажану ікону. Маляр з дружиною Ольгою мали двох синів. Молодший Іван помер ще у ранньому віці, а старший Андрій (1946-1997)  перейняв батьків талант і продовжив це ремесло. В армії він був писарем і художником-оформлювачем, дослужився до офіцерського звання. Тілом був міцний, жилавий, у спілкуванні - відкритий, добрий і дотепний. Мав гарний тенор і співав в Обухівському народному хорі, грав в оркестрі. Малював як і батько, швидко. Сусіди пригадують, як сидів на призьбі за натягнутим на раму полотном, потім сушив готову роботу.  Виконував будь-які замовлення, у тому числі міг написати портрет по фотографії. Забігав на урок до Олекси Олексійовича Хабрики, у якого діти малювали з натури, і за кілька хвилин видавав готову роботу.  Волощенко Ганна Миколаївна, 1940 р.н. що живе на вулиці Козачий шлях, пригадує, як Вачирик ходив по вулиці і носив свої картини. Її хрещена Карамаш Ольга Гаврилівна замовила йому «Катерину», яка усім дуже подобалася.  Сім’ї маляр не мав, бо заважала чарка. Загинув під колесами автомашини.

Із розповідей сусідів по кутку Краськової Галини Гордіївни, її дочки Чернюшок Ірини Кузьмівни та знайомого родини Горбах Кулінича Володимира Вікторовича

Підготувала Наталя Любиченко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм