14 березня 2017

МИКОЛА МАЙКО - МАЙСТЕР, ЯКИЙ ЗМІНЮЄ СВІТ

Без таких людей навколишній світ змарнів би і загруз у безнадії. Тому Бог, турбуючись про усе своє творіння, вселяє в серця таким окремим, особливим людям творчий і громадянський неспокій, загострює їх почуття  справедливості і відповідальності, дає завдання освітлювати своїм внутрішнім світлом шлях усім збайдужілим і зневіреним. Життя таких людей нелегке, але  й не позбавлене високої радості. Саме так живе і почуває себе у свої  п`ятдесят п`ять Микола Володимирович Майко, відома у нашому місті (і за його межами) людина, допитливий краєзнавець, пристрасний колекціонер старожитностей і майстер на всі руки, невтомний винахідник і щирий доброзичливець,  до того ж ще й лауреат міської Малишківської премії.

Народився 1962 року в селі Сняківка на Чернігівщині. З 1982 року працював водієм радгоспу “Обухівський”, з 1998 - “Укртелекому”. Вже у зрілому віці зайнявся колекціонуванням цеглин із зруйнованих храмів, став створювати їх макети, фрагменти замків України, моделі традиційних хліборобських знарядь праці. Створив унікальне історико-етнографічне оформлення приміщення Обухівської ЗОШ №4. Про нього знають освітяни в інших куточках Київщини, бо запам`ятали унікальність Обухівської четвертої школи через перетворення її (руками М. В. Майка) у діючий музей з відповідним ставленням школярів не тільки до навчання, а й до поведінки у ньому. Його твори представлено в Обухівському районному краєзнавчому музеї. Виставляється він на  міських, районних та обласних святах і фестивалях. Причому приковує до себе увагу відвідувачів тим, що його експонати працюючі і він на очах усіх демонструє, як наприклад, крутяться жорна чи як на мініатюрному верстаті тчеться український прапор. Мистецько-колекційну роботу Микола Володимирович доповнює еколого-виховною діяльністю на мікрорайоні Яблуневий, привчаючи земляків до порядку і краси. Цей чоловік, не маючи мистецької освіти і хоча б дотичного до культури місця роботи, на громадських засадах веде такий обсяг наукової і популяризаторської роботи, якою не можуть похвалитися цілі колективи штатних музейників.  Скількох фізичних і душевних зусиль це вартує і одночасно якої невичерпної наснаги надає, ділиться невтомний оптиміст Микола Володимирович Майко.

  • З якого часу і від чого почалася у Вас «хвороба» пізнання свого коріння і використання його для сучасної творчості?
  • Ще у школі я захопився ручною працею, залюбки майстрував. Це захоплення залишилося на усе життя. А «розгорілося» справжнім вогнем бажання віднайти, зберегти, відновити нашу спадщину десь у тридцять п`ять років. Знайшов у рідному селі на горищі стару цеглину з клеймом Івана Кобиляцького. Цеглина була із зруйнованої радянською владою у 37-му році п`ятикупольної церкви. Тоді люди розібрали цеглини з неї і тримали на горищах як обереги. Матері розпитав, звідки і що. Вийшов на вулицю: сидять старі жінки, підходжу до них і показую цеглину із зруйнованої церкви, з клеймом. Одна із жінок взяла її, поцілувала, до серця приклала. Зрозумівши, що для цих жінок значила церква і пам`ять про неї, я став збирати цеглини із втрачених назавжди храмів – безцінні матеріальні свідчення нашого духовного спадку. Є у мене цеглина із зруйнованої у тридцятих роках Обухівської Свято-Воскресенської церкви із клеймом Бердяєвих. Із Нещерівської церкви, яку побудували Гудими. Був ще такий тодішній виробник цегли Ясько з Києва. З його цегли побудував цукрозаводчик Зайцев Григорівську цукроварню. У моїй колекції є цеглина цього виробника із зруйнованої церкви з Дмитрович. Старі будинки в Києві – теж з його клеймом. Був ще такий популярний виробник цегли Луньов. Знайшов я цеглини з його клеймом з фундаменту колишньої дерев`яної церкви в Григорівці, яку спалили комсомольці, а стояла вона там, де зараз школа. Уже у наші часи на відкритті Григорівського шкільного музею я познайомився з місцевою жінкою, яка розказала мені про церкву. Таким чином я зібрав до тисячі екземплярів цеглин. І за кожною – життя наших предків. Так я почав вивчати історію храмів, їх архітектуру, родословні видатних людей. А щоб показати своїм сучасникам, який вигляд мала та чи інші церква, я почав створювати їх макети. Потім у сферу моєї зацікавленості ввійшли знамениті замки України: Луцький, Хотинський, Любарта та інші. Не в усіх є можливість їх побачити, тому я почав створювати макети фрагментів цих замків і вивчати їх історію, бо людям же треба розказати про них.
  • У відвідувачів виставок найбільше цікавості до Ваших моделей колишніх знарядь праці. Вони – точні копії в деталях та ще й у робочому стані.
  • Дійсно, людям цікаві не тільки самі, наприклад, крупорушка, жорна чи верстат, а і принцип їх роботи. Наприклад, у мене 13 зразків різних ткацьких верстатів. І усе працююче: і знаряддя праці, і навіть зразки старовинної зброї, якою особливо цікавляться хлопчики. Жорна я знайшов у себе на батьківщині у болоті, мабуть, люди сховали їх під час колективізації. Дерев`яне все згнило, а кам`яні круги привіз сюди, помив. Спасибі Ігорю Васильовичу Лавренюку, з яким зустрівся біля музею Малишка. Він мене вперше бачив і я його. Попросив у нього дубові дошки для реставрації. Я й не сподівався, але через кілька днів дошки мені привезли.
  • Вашій справі, як і подібній їй, завжди доводиться долати різні труднощі і перепони. Бо, як кажуть, велике бачиться здалека. Не усім дано бачити у цих моделях, у цеглинах корисну суспільству справу.
  • Я майстер-одинак. Сам відшукую, збираю, відновлюю. Як водій «Укртелекому» їжджу по всій окрузі. Поки мої колеги щось ремонтують, я обов`язково йду до місцевого музею, усе роздивляюся, знайомлюся з краєзнавцями. Нещодавно познайомився з гарним чоловіком – директором Жуківцівської школи Басенком Василем Андрійовичем, який показав мені сільський музей. Там я побачив надгробну чавунну плиту відомого промисловця Чорноярова, на якій викарбувано імена похованих представників однієї родини. До речі, що мене ще вразило у Жуківцях: чистий вуличний туалет, навіть з туалетним папером! Маленька деталь, яка характеризує і громаду, і її керівників. Тут зрозуміли, що Європу побудувати можна і в селі, і для цього не багато треба. Люди по району вже знають мою колекціонерську пристрасть, пропонують старовинні речі, підказують, де що роздобути. Матеріали для реставрації використовую свої. Основна моя робота – це кропітке відновлення експонату, приведення його до робочого стану.
  • Жоден митець не зупиняється на досягнутому, а завжди будує плани на майбутнє.
  • У мене задумів дуже багато. Жаль, на усе не вистачає часу, бо ще маю заробляти собі на хліб. А ще город, родинні турботи. Якби я мав можливість повноцінно працювати як майстер, то напевне більше користі країні приніс. Ось зараз працюю над копією Запорізької Січі: вивчаю, планую, де стоятимуть курені, церква, гармати, козацькі чайки, якою буде загорожа, з чого те все виготовити. Потрібне зосередження, спокій, а його нема. Кручусь на одній нозі, бо скрізь треба встигнути. Та й до старості все менше часу, тому треба поспішати.
  • Творча діяльність підводить кожного до певних філософських висновків: про наше буття, про наше призначення на цій землі, про цінності – хибні і справжні.
  • Ми на землі в гостях, тому повинні встигнути побільше зробити добра. А що ми маємо: одні будують, інші руйнують. Одні трощать, інші відновлюють. І ті, що нічого не створюють, без упину брешуть. Як брехали нам про «бандита» Зеленого, а насправді він герой, бо віддав своє життя за народ. Як брехали нам про комунізм, а виявилося, що жили ми у концтаборі. А майстри творили і продовжують творити на ентузіазмі, бо Бог нам дав таку ношу. Он на шафах стоять мої станочки, сховані від вологи, чекають зустрічі з людьми. Ще один зроблю – верстат часів трипільської культури. Небайдужі до мистецтва люди пропонують мені цікаві проекти, тому нема коли відпочивати. Я цим живу. Навіть коли фільми історичні дивлюся, звертаю найперше увагу, як, наприклад, зігнутий лук, якої форми меч, як працює верстат – усе «мотаю на ус», усе мені знадобиться у творчості.

Інт. взяла Олена Артюшенко

МАЙСТРОВІ

Пливе на хвилях давнини,

Колише спогадами діда,

Квітує настроєм весни,

Йому всміхається колиба.

Скриплять забуті вітряки,

Озвалася із кузні пісня,

Дзюркочуть юністю струмки,

Осяялась дорога пізня.

Плекає майстер суть уламків,

І тче верстатом майбуття,

Запрошує в хороми замків

Майко Микола – цвіт життя.

         Наталя Любиченко

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм