МІСТЕЧКО КОПАЧІВ ТА ЙОГО ДОСЛІДНИК ІВАН ГЛУЩЕНКО

Цього року відомий у краї журналіст, письменник, громадський діяч, цілитель, садівник-городник, пасічник з Копачева Іван Лукович Глущенко відзначає свої 82-і народини. За його плечима не тільки більше 40 років праці в районній газеті «Обухівський край» («Зоря Жовтня»), а й депутатство - від сільської до обласної рад, видання книг: «Пасіка біля хати», гумористичної «Чи їдять коти варення?», краєзнавчих «Копачівські легенди» та «Село барвінкове». Лауреат міжнародного конкурсу фотожурналістів (Німеччина, 1980 р.). Бог наділив його багатогранним талантом, який він зумів реалізувати з користю для людей. Розмову з Іваном Луковичем розпочинаємо про його краєзнавчі видання, матеріали для яких він збирав роками. Хто ж як не він представить мешканцям нашої Об’єднаної територіальної громади його рідне село Копачів, яке має свою історію і своє неповторне обличчя. Іване Луковичу, коли започаткувалося поселення Копачів і від чого пішла його назва? За своєю територією село Копачів порівняно з иншими селами району велике і розкинуте у багатьох урочищах річок Стугни та Раківки. За переказами, а потім і за археологічними розкопками, це поселення з’явилося на початку другого тисячоліття нашої ери (1118 р.) разом у двох урочищах - Дубина та Мухоморівка. Саме тут, на правому березі річки Стугни, були великі поклади піску, який знадобився тодішнім ремісникам для виготовлення скла. Вони жили на протилежному березі Стугни в міс­ті Тумаш і займались скловидуванням. Пісок пере­возили човнами через Стугну. Копачами піску були люди, яких висилали з міста у вищеназвані урочища назавжди. Вони жили у піщаних кар'єрах в примі­тивних халупах-копанках гуртом, без жінок. Згодом копачам дозволили раз на рік гостювати в місті та при нагоді одружуватися. Подружжя наді­ляли ділянками лісу для вирубування та будування житла і господарювання на землі. Отак, з хутірців копачів піску утворювалось поселення, а згодом і село Копачів. Є архівні відомості, що у серпні 1240 року вирішальну битву Батию руське військо дало біля Копачева над Стугною. На найвищій точці цієї долини, в урочищі Лукача, археологи розкопали фортечний «окоп» з подвійним валом і чотирма в’їздами. Підвищення і по сьогодні називається Острицею, з неї видно бані київських храмів і простори обухівського краю. Є свідчення про те, що Копачів більше двохсот років був містечком і що у 1570 році був збудований Литовський замок, залога проти татар. Писемна…
Детальніше ...

ДЕ КРАВЕЦЬ – УМІЛІ РУКИ, ТАМ НЕ БУДЕ В ХАТІ СКУКИ

Сьогоднішня наша розповідь – про кравців, шевців, швачок, які у колишні небагаті часи своїми філігранними виробами несли радість людям. Це їхніми руками були пошиті теплі кожухи і свити, рясні корсетки і юпки. Навіть теперішні спеціалісти кравецької справи дивуються неповторним речам талановитих рук колишніх своїх колег. А хто хоче переконатися у правдивості сказаного, завітайте до Обухівського народного мистецького центру Шевченко Володимир Петрович, 1958 р.н., Хуторі (вул.Загребля): Колись казали: «Де кравець - умілі руки, там не буде в хаті скуки». В оселі мого дядька Вільхового Митрофана Івановича (1923-1995) і тітки Єфросинії Артемівни (1823-2005) було завжди людно. Він родом з Першого Травня, а жили вони в Таценках. Який же він був дотепний, а руки мав золоті. Це, мабуть, доля його так гартувала. Ще до війни після ФЗУ пішов працювати на київський завод «Більшовик». Служив в армії, закінчив училище мінометників, пройшов війну. Молодшим лейтенантом дійшов до Угорщини. Після війни служив на Західній Україні старшим лейтенантом. Рідні краєвиди на чужині не давали спокою, тому згодом повернувся додому. 19 років дядько Митрофан, як лісник, протоптував стежини місцевими лісами, казав, що з ніякими инщими краєвидами нема порівняння: «Ге ж найкраща тут земля, все питав у журавля». Дуже любив риболовлю, його поважали рибалки і мисливці. Я ж тривалий час жив у них в Таценках, то дивувався, скільки він перечитав книжок і скільки преси виписував! По книжках він і шити навчився, а ще в старожилів перепитував та й мене інколи залучав до пошиття. Хоч був самоучкою, але люди йшли юрбою до нього замовити чи перешити верхній одяг. Казав, краще нашити кілька нових кожухів, аніж одного перешити – мороки не обберешся. Шкіри сам вичиняв або замовники готові приносили. Пригадую, як він сором’язливо робив замірки в жінок, коли шубки шив. Робив викройку-міліметровку, потім переносив на картон. Наметував двома голками, а потім зшивав на машинках «Зінгер». Он і зараз одна стоїть у мене, нагадує про майстровитого дядька. Своїх дітей у них не було, але для сусідських завжди були двері навстіж. Діти бігли наввипередки по зайчики, а хто від діда Митрофана і баби Фросі вхопить і ведмедика, які він нашивав із клаптиків. Та й шапок малечі вони перешили багато. Дядько знав дуже багато байок…
Детальніше ...

ВОНИ ЗАХИСТИЛИ НАС ВІД ЯДЕРНОЇ КАТАСТРОФИ

На Покрову, 14 жовтня, біля прохідної колишнього автопарку було відкрито пам’ятну стеллу ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС, колишнім працівникам автопідприємства №31 036. На цю подію зібралися колишні працівники автопарку, мешканці вулиць, що прилягають до нього, і всі, кому була небайдужа ця подія. Покрову було обрано для відкриття стелли тому, що це свято об’єднує в собі День українського козацтва, а також День пам’яти усіх захисників України – і в далекому і близькому минулому, і тих, хто зараз захищає нас від ворожих посягань. Так в кінці квітня 1986 року одні з перших теж стали на захист життя українців - проти ядерної некерованої стихії 367 працівників автопарку. Усі вони 34 роки тому тривожно виїжджали з прохідної автопарку у невідомість. Ніхто навіть не здогадувався, яка небезпека нависла над Прип’яттю і всією Україною. Як це відбувалося в умовах суцільної тривоги, нагадав тодішній директор Обухівського автопарку Валерій Васильович Кравцов. Він розповів, яким розпорядженням керувалася адміністрація автопарку, як формувалися колони автобусів і скількох водіїв вже нема серед нас. Він подякував за ідею створення пам’ятної стелли ліквідатору Василю Миколайовичу Чирикалу, а меценату Ігорю Васильовичу Лавренюку – за втілення в життя цього задуму. Ініціатор створення пам’ятника Василь Миколайович Чирикал побажав своїм колегам-ліквідаторам, а також усім обухівцям здоров’я, довгого віку і нічим не затьмареного неба. А Ігор Васильович, у свою чергу, шанобливо вклонився чорнобильцям за їх подвиг. Йому було надано право перерізати стрічку біля стелли, а зняли біле покривало з пам’ятника ветерани-ліквідатори Хлорович Микола Андрійович та Кравцов Валерій Васильович. Корзину з квітами від вдячних нащадків піднесли до стелли ліквідатор Суліко Шукрійович Діасамідзе та його дружина, авторка проєкту Олена Георгіївна. Далі слово мали колишній голова профкому підприємства Петро Данилович Таценко та ліквідатор Сергій Павлович Лашкул. А ліквідатор-зв’язківець, а теперішній волонтер Надія Григорівна Пелих прочитала власний вірш, присвячений цим гірким пам’ятним подіям в житті кожного чорнобильця. Ще одних колишніх захисників було выдзначено того дня. У серпні 2020 року виповнилося 90 років повітряно-десантним військам, яких називають крилатими піхотинцями. Ця подія пройшла малопомітно, і ніхто колишніх десантників навіть не привітав. Ігор Васильович виправив цю прикрість і разом з головою районної ветеранської організації Михайлом Іллічем Текляном вручили медалі колишнім десантникам: Суботіну Олегу В’ячеславовичу, Шульзі Олександру Івановичу,…
Детальніше ...

ЧИМ ПИШАЄТЬСЯ 900-ЛІТНЯ МАЛА ВІЛЬШАНКА

Село Мала (історична назва Германівська) Вільшанка – одне з найстаріших в нашому краї, має понад 900 років. Розкинулося воно на берегах правої притоки Стугни – річечки Раківки (Ольшаниці) на півдорозі між Обуховом і Васильковом. Село багате історичними подіями, природніми красотами, працьовитими людьми і ще кількома особливостями, за якими Мала Вільшанка відрізняється від инших сіл. Найперше, що впадає в око, це зупинка на дорозі Обухів-Васильків – вона у будь-яку пору року цвіте квітковим орнаментом, витвореним місцевими малярами-самоуками, у тому числі і юними. Зупинка тепер – предмет гордости сільчан. Кожен гість вслід за зупинкою зверне увагу на вічнозелену красую ялину, яка височіє біля приміщення сільської ради, фельдшерсько-акушерського пункту та инших установ. Кілька десятиліть після спорудження будівлі викохували її маловільшани, щоб не просто милуватися: на новорічно-різдвяні свята вона по праву служить за головну ялинку села. Місцеві підкреслюють, що зелене диво природи хіба що за висотою на якихось кілька метрів поступається головній столичній ялинці, а за красою ще може позмагатися із нею. А ще до ювілейної дати першої писемної згадки про поселення у 2016 році із ста кущів калини закладено алею Пам’яти Героїв Небесної Сотні. На центральній площі села – просторе приземкуватеприміщення Будинку культури. Та його майже не видно за густою й розлогою кроною горіха. Це ще одне диво Малої Вільшанки, яким тут пишаються. Дерево з кроною у кілька десятків метрів дбайливо доглянуте, навіть інформаційна табличка прикріплена: «Цей горіх був посаджений в 1913 році Моргуном Прокопом Федоровичем на своїй садибі в честь народження дочки Марії». розповідають, що старожила-горіха зберіг під час спорудження Будинку культури інженер-будівельник, який не дозволив його зрубати. Ще одна особливість села. У ньому до радянських часів працювали два православні храми. Перший – Іоанна Богослова, споруджений 1733 року. Після зношення будівлі цього храму був збудований і 1909 року освячений новий Свято-Успенський і відзначено його жертводавців Надію Терещенко і Марію Вибрановську. У 1964 році Успенську церкву атеїстами було зруйновано. Богослужіння стали відбуватися у пристосованому приміщенні колишньої школи, а на фундаменті церкви було споруджено школу, яка працює і по сьогодні. «Хочеш, щоб народився забажаєш дівочку, то візьми тонесеньку гілочку», «Якщо до столітнього горіха доторкнешся – на сто років здоров’я наберешся» – ці та инші примовки,…
Детальніше ...

ГАЗЕТА ДАЄ ВІДЧУТТЯ, ЩО МИ НЕ САМОТНІ

Пилипенко Валентина Адамівна, ветеран педагогічної праці: Кожен випуск газети «Народна Рада Обухова» розбурхує спогади й емоції, буває, викликає щемний біль і жаль. Все, про що розповідають мої земляки, - близьке і знайоме, бо кожен з нас це відчув і пережив. Аж сльози навертаються. Надія Водніцька пише попередньому номері газети за неможливість для обухівців отримати квартиру, а я теж з дитиною-інвалідом 15 років в Обухові не могла отримати квартиру. Прописку нам, місцевим, теж не давали, на квартирну чергу не ставили. Одна знайома розказувала, що її до рідної матері не прописували. Газета розповідає і про світлі сторони життя: у нас, старшого покоління, було яскраве дитинство, є що згадати. Незабутнє для мене і моє вчителювання. Як щодня долала по кільканадцять кілометрів пішки до Снігирівської старої, а з 1974 р. - нової школи на Яблуневому. Ми, вчителі, ходили до своїх учнів на Шпаківку, Куликівку, Перешівку. І вже дорослі вихованці нам і досі вдячні за все. Одна колишня учениця підвозила мене і каже: «Ви по 2-3 години сиділи після уроків, щоб поставити учню хоча б трійку, а зараз я плачу гроші репетитору, а в дитини знань нема». Друга зізналася, що зі шкільними знаннями німецької мови, які ми їм давали, при потребі вона обійшлася без перекладача. А Вітя Лісовий з Мочара побачив мене у метро і кричить: «Почекайте! Он моя вчителька німецької мови!». Бо працювала я з натхненням, любила свою справу. Я рідним дітям менше приділяла уваги, ніж учням. Але й вони мене не обходили увагою: приходили на чай з гітарою, на тепле спілкування. Щось було людське в тих відносинах. І все було недаремно. Газета робить благородну справу - дає відчуття, що ми не самотні, що ось воно, наше рідне, і його треба берегти.
Детальніше ...

ЛЮДИНА ГАРНИХ СПРАВ І ЗДІЙСНЕНИХ ОБІЦЯНОК

Науменко Володимир Миколайович, 1955 р.н., Попова гора (вул..Калинова): Хочу сказати добре слово про благодійника мецената людину яка дбає про майбутнє нашої держави Лавренюка Ігоря Васильовича. З ним я познайомився п’ять років тому. Він проводив зустрічі як кандидат на посаду міського голови. Я випадково прийшов на цю зустріч. Вислухавши його розповідь, я навіть трошки обурився: «А що Ви зробили для розвитку Обухова?» На такій недружелюбній ноті закінчилося наше знайомство. Але пройшло небагато часу і в поштовій скриньці почала з’являтися газета «Народна Рада Обухова». Вона зацікавила своїм змістом, адже публікації в ній стосувалися простих обухівців, історії краю. Далі дізнаюся, що в місті організовуються заходи, які працюють на майбутнє, підтримуючи таланти наших дітей. Ще дізнаюся, що в нас є мистецький центр, який організовує прекрасні краєзнавчі заходи. Ігор Лавренюк на все це не шкодує ні часу, ні коштів. Але найбільше мене схвилював такий його вчинок. Десь півтора року тому тяжко захворіла моя дружина. Лікарі сказали, що позитивних прогнозів нема, але ми вирішили боротися. На лікування йшли чималі кошти, які збирали небайдужі. І хвороба почала відступати. Але потрібне було дороговартісне обстеження. Я був до глибини душі вражений тим, коли одного дня мені зателефонували із організації «Народна Рада Обухова» і повідомили, що Ігор Лавренюк вирішив допомогти нам у цій ситуації. Тоді я остаточно зрозумів, що Ігор Васильович - добра безкорислива людина, яка здатна допомогти там, де цю допомогу чекають.
Детальніше ...

ПРОГРАМА КАНДИДАТА НА ПОСАДУ ГОЛОВИ ОБУХІВСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ІГОРЯ ЛАВРЕНЮКА

Громадський діяч, меценат, підприємець. В 1995 році закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «Приладобудування». З 2000 року займається підприємницькою діяльністю в Обухові. У 2002 році збудував один з найкращих в Україні логістичних комплексів по зберіганню засобів захисту рослин. В 2004 році в Обухові заснував потужну логістичну компанію, а в 2009 році разом з партнерами залучив інвесторів для створення в Обухові дистриб’юторської компанії «СПЕКТР-АГРО». З 2013 року за особистого сприяння Ігоря Лавренюка розпочалася забудова нового мікрорайону в Обухові – ЖК «Обухівський ключ». З 2015 року по теперішній час – Голова Правління Громадської Організації «НАРОДА РАДА ОБУХОВА», мета якої - створення умов для економічного та культурного відродження Обухівщини. У 2016 році Ігор Лавренюк започаткував щорічний дитячий літературно-художній Конкурс «Побачити світ очима дитини». Аналогів цьому Конкурсу нема в Україні, а нагородження переможців відбувається паралельно з аукціоном, кошти від якого йдуть на лікування хворих дітей. В 2019 році за підтримки Ігоря Лавренюка відкрився й успішно розпочав роботу Обухівський народний мистецький центр. Ігор Лавренюк допомагає ветеранам АТО та їх сім’ям. Я добудую Житловий комплекс «Трипільська брама», забудовник якого ошукав жителів Обухова. В межах громади буде організовано муніципальні пасажирські перевезення, щоб ніхто не смів принижувати пільгових пасажирів - пенсіонерів чи учасників бойових дій. За мого керівництва в громаду не зайде жодний недобросовісний забудовник. Я знайду інвесторів, котрі добудують численні недобуди Обухова. В Обухові має бути кінотеатр, льодова арена, сучасне приміщення школи мистецтв, а будинок культури потрібно розширити. Буде проведена якісна реконструкція Площі Матері. За мого керівництва в Обухові з’являться нові школи і дитячі садочки. ДОБРІ СПРАВИ ІГОРЯ ЛАВРЕНЮКА 2017 рік – Міжнародний фестиваль сучасного вуличного танцю «Timeforbattle» із запрошенням іноземних суддів. 2017 рік – Допомога в участі у міжнародному конкурсі в Італії дитячого хору «Золотий ключик». 2017-2018 роки – Привітання школи танцю «Underground Family Dance Studio» (м. Обухів) з нагоди чергової річниці з дня її заснування. 2018 рік – Перший відкритий щорічний фестиваль пісенного мистецтва «Мамина пісня». 2018 рік – подарував телевізор дитячому садочку «Веселка». 2018 рік – подарував дитячому садочку «Рушничок» 50 стільців. 2018 рік – Конкурс краси «Міс Обухівщини–2018». 2018-2019 роки – Відкритий чемпіонат міста Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу «Міцна громада».…
Детальніше ...

НЕВИПАДКОВА ЗУСТРіЧ, ЯКА ВІДКРИЛА ВЕЛИКОГО УКРАЇНСЬКОГО ПЕДАГОГА

Нещодавно на одному із зібрань я озвучила необхідність змін в інклюзивній освіті Обухівщини. я розповідала про тяжкий емоційний стан родин, які виховують дітей з особливостями розвитку, про стрімке зростання у статистиці народжуваності дітей з різними нозоологіями розвитку, про необхідність реанімації непрактичної інклюзії і впровадження заходів, щоб інклюзивна освіта стала практичною та дієвою. Після виступу до мене підійшов чоловік. В його очах стояли сльози. Він звернувся до мене зі словами: «Інно, я – чоловік Тамари Василівни Сак. Шкода, що її уже немає серед нас. Але, почувши вас, я зрозумів, що ви, як і вона, живете своєю роботою. Я хочу, щоб її справа продовжувала жити і після її смерти. Ви саме та людина, якій я можу довірити її надбання. Я хочу передати вам її наукову бібліотеку…».У мене в очах забриніли сльози. Я добре знала Тамару Василівну Сак, як викладача, завідуючу лабораторії інтенсивної педагогічної корекції, як великого педагога у напрямку корекційної педагогіки тапсихології. Однак я навіть не здогадувалася, що вона народилася в Обухові. Я вивчала її наукові праці у бібліотеці педагогічного університету, конспектувала її статті. І виявляється, ця велика людина –наша землячка. Вона народилася і виросла в Обухові, вона – внучата племінниця Андрія Самійловича Малишка.Тамара Василівна Сак – визнаний в Україні фахівець у галузі спеціальної психології та корекційної педагогіки. Вона захистила кандидатську та докторську дисертації з психології. Тамарі Сак присвоєновчене звання професора. Вона була обрана головою методичної ради та членом Центральної психолого-медико-педагогічної консультації при Міністерстві освіти, науки молоді та спорту України.Шановний педагог зробила вагомий внесок у теоретичне дослідження педагогіки та психології: понад 100 публікацій, серед яких монографія, науково-методичні, навчально-дидактичні та навчальні посібники, наукові статті. Тамара Василівна брала участь у впровадженні інклюзивного навчання в Україні. За наполегливу сумлінну працю Тамара Василівна нагороджена відзнаками Міністерства освіти і науки України – нагрудними знаками «Відмінник освіти України»!Олександр Олексійович Снітко як і обіцяв, передав мені бібліотеку Тамари Василівни. Це безцінний скарб, який налічує сотні книжок з психіатрії, неврології, патопсихології, логопсихології, огопедії, психології, корекційної педагогіки. Та знаковою особисто для мене виявилась підбірка книг з інклюзивної освіти авторства Тамари Василівни. Адже це саме ті питання, якими я глибоко переймаюсь.Я маю ідею створити бібліотеку імені Тамари Василівни Сак в Обухові на базі…
Детальніше ...

ЛЕГЕНДА ОБУХІВСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ – МИКОЛА КИРИЛОВИЧ ПАНЧЕНКО

Педагоги старшого покоління – як світочі і для колег, і для колишніх своїх вихованців. Спогади про них і досі зігрівають душі не одному поколінню колишніх школярів. Сьогодні – розповіді про незабутнього Миколу Кириловича панченка, легенду обухівського вчительства. ПАНЧЕНКО Микола Кирилович (2.03.1921, с. Черняхів Кагарлицького району Київської області - 16.01.1996, м. Обухів) - педагог, краєзнавець, збирач старожитностей. Закінчив Черняхівську школу (1939). Служив у червоній армії, брав участь у радянсько-фінській війні, був поранений, став інвалідом (1940). Вступив до Київського педінститу (1940). У 1941 р. брав участь у буд-ві протитанкового рову під м.Києвом. 15.12.1943 р. призваний в червону армію, після поранення (1944) демобізіувався. Працював учителем географії в Германівській школі, учителем і директором Обухівської першої школи, інспектором шкіл Обухівщини. Після виходу на пенсію працював в Обухівському районному історико-краєзнавчому музеї, збирав експонати з історії краю, написав багато краєзнавчих досліджень з минулого Обухова, зокрема про колоритний обухівський ярмарок, маєток Бердяєва-Горчакова. З енциклопедії «Обухів учора і сьогодні» Русан Леонід Макарович, випускник 1961 р., Хуторі: Микола Кирилович Панченко – золота людина. Мені з братами він був за батька. До нього на урок бігли з радістю. По-перше, ніколи не принижував учнів, по-друге, знаходив індивідуальний підхід до кожного. Він був і директором школи, і викладачем фізики, географії - взагалі такий був тямущий, що міг бути на заміні будь-якого уроку. На мою, думку, не знайдеться жодного випускника, який скаже про нього криве слово. Відходили ми з ним в походи, під час яких навчилися варити справжні смачні каші і куліш. А скільки цікавих екскурсій ми з ним відвідали! Це він нас навчив любити свій край і бути господарем на рідній землі. Казав, що ким би ти не був за професією, але кожен чоловік має вміти робити все. Це він кожного змусив посадити дерево, навчив прищеплювати, доглядати за ним, як за дитиною. А як давав зауваження, то виважено, жартівливо. Нагадаю, що саме він зібрав матеріали і експонати до шкільного краєзнавчого музею. І ми йому в цьому з радістю допомагали. У нього не було любимчиків і пасинків – усі були однакові. Оце – педагог, оце – легенда обухівського вчительства. Сябренко (Базик по чоловіку) Людмила Іванівна, випускниця 1972 р., Хуторі: Людина приходить у цей світ творити…
Детальніше ...

ШАНОВНІ ПЕДАГОГИ!

Вітаю вас з професійним святом! Учити дітей – це не просто професія, це високе покликання, це винятковий стиль життя. Адже не тільки знання, досвід, уміння, а й своє серце педагог щедро віддає вихованцям, бо вони для нього – як рідні діти. У це осіннє свято ми з вдячністю ще раз шанобливо вклоняємося своїм вчителям – тим, хто веде дорогою знань вже молодші покоління, і тим, хто вже всміхається нам з небес. Важкопереоцінити, дорогі педагоги, вашу благородну працю. Нехай ваш безцінний внесок у виховання підростаючого покоління повертається вам шаною і любов’ю – і від учнів, і від суспільства. Бажаю вам, дорогі вчителі, незгасимої енергії, невичерпного натхнення, міцного здоров’я, щедрих врожаїв на педагогічній ниві! Ігор Лавренюк,Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

КУТКИ РІДНІ І КУТОЧКИ, ДЕ ЗРОСТАЛИ СИНИ Й ДОЧКИ

Колишні назви частин села, згодом містечка. Обухів складався з двох частин. Перша - Кип’яча (південно-західна частина Обухова - від теперішнього центра міста, вулиці Малишка, Попової гори, Свято-Михайлівської Церкви до мкрн.Яблуневий, Полянський, Кип’яча належала казні). Друга - Бардіївка (північно-східна частина Обухова - від теперішнього центру, приміщення міськради до Піщаної, назва походить від власників родини київських аристократів Бердяєвих, друга назва Хуторі). Подаємо уточнені назви кутків і відповідні їм теперішні вулиці. За орієнтир взято русло річки Кобрини, її правий і лівий береги. Відомості зібрані за допомогою обухівців, які давно живуть у місті. Але процес уточнення назв і розташування кутків триває. Тому звертаємося до усіх, хто володіє такою інформацією, телефонувати до редакції або до краєзнавця Наталі Любиченко. ПОЧАТОК РУСЛА КОБРИНИ Панський яр (вулиці Раскової,Солов’їна) Залісся, (Садова, Колгоспна, Вербова, мкрн. Яблуневий) Кабанцівака або П’ятихатки (вул.Осипенко, теперішня аптека) Снігирівка (жили Снігирі, поч..вул.Шкільна, Снігирівське кладовище, старе приміщення школи) Чирикалівка (жили Чирикали, кінець вул.Шкільної) Старуківка (жили Старуки, вул. Паркомуни, середина Козачого шляху) Яр (вул.Яровівська, Пасічна) ПРАВИЙ БЕРЕГ КОБРИНИ Шпаківка (жили Шпаки, верхня частина вул.Джамбула) Шкодівка (жили Шкоди, нижня частина вул.Джамбула) Когалівка (жив дід Когал, початок вул.Джамбула) Шумівка (жили Шуми, вул.Лугова) Мочар (від мокрої місцини, було колгоспне поле (частково вул.Лугова) Куток Романькового провалля, вул.Лугова) Усівка (жили Уси, вул.Гоголя) Фонтан (друга назва Фонтал, вул.Першотравнева Дацьківка (жили Дацьки, місце кафе «Біля ставу», вул.Першотравнева) Голопузівка (жили бідні люди, вул.Ватутіна, район автопарку) Попова гора (жив піп Миколай), Царина (жили Царенки, вул.Калинова, Трипільська, Робоча) Мантачівка (сварки місцевих жінок нагадували мантачіння кіс, вул.Робоча) Мінцех (жили по-вуличному Гандзелики, вул.Робоча (колись Гончарна), Франка, дорога на Дерев’яну) Сливки (увесь схил у сливах, поч.старої дороги на Трипілля, за спорткомплексом) Горобцевий яр (жили Горобці, між Пидиною і Дерев’яною, вул.Гайдамацька) Пеньки (бунтівні робітники князя Горчакова вирізали його ліс, залишивши тільки пеньки, вул. Гайдамацька) Капсанівка (цегельний завод, вул.8 Березня) Автошкола (поч.вул.Гайдамацької) Куток Куциної гори (вул.Гайдамацька) Колгоспні парники (спорткомплекс ім.Мельника) Хуторі (вул.Київська, Лермонтова, Піщана, Миру) На сажалці (нижче молокозаводу, де кладовище) Раківка (пожежна частина біохімзаводу теп. Онікс. Було.мкрн комбінату)??? Загребля (вул.Загребля) ЛІВИЙ БЕРЕГ КОБРИНИ Поляна (вул.Полянська) Каплиця (мкрн.Полянський-2) Капличчин став (кооператив «Вікторія») Блакитівка (жили Блакити, вул. Волошкова) Колгоспна ферма (вул.Мічуріна) Зайцівка (жили Зайці, вул. Козачий шлях) Перешівка (жили кравці, які перешивали верхній одяг, вул.Козачий…
Детальніше ...

ТОПОНІМІЧНИЙ СИМВОЛ ОБУХОВА – ГОРА ПИДИНА

Найвища гора Обухова Пидина знаходиться в центрі міста (вул. Робоча). Назву дістала, за розповідями старожилів, за іменем козака Пидина, який прибився сюди у 1775 р., коли цариця Катерина ІІ розігнала Запорозьку Січ. Частина запорожців селилася тоді переважно по кордону між Польщею і Росією, який проходив і по обухівських землях. Оселився відставний козак Пидин (скоріше всього він був не обухівцем) біля підніжжя гори. Після його кончини, напевне, за заслуги перед громадою поховали Пидина на верхівці гори і поставили на його могилі 5-метровий дубовий хрест, який простояв над Обуховом більше сотні літ. Під цією горою гніздилося багато різних майстровитих людей, а найбільше - гончарів, стельмахів, бондарів, богомазів. З приходом радянської влади у 1934 році войовничі атеїсти зруйнували Миколаївсько-Воскресенську церкву (стояла на місці теперішнього приміщення міської ради) і зрубали хрест на Пидині. У 1970 чи 1971-му, за розповідями старожилів, при ведені на горі земляних робіт тракторист натрапив на домовину, яка була зроблена з тонких дубових дощок. Знайдені рештки перепоховали в иншому місці. Восени 1989 року місцеві рухівці на горі насипали курган і відновили хрест, на якому скульптор Михайло Горлович вирізьбив слова: «Козацькій доблесті». В ніч на 12 березня 1990 року, якраз у річницю створення районної організації Народного Руху України, хрест було зрізано невідомими. Восени того ж року рухівці ще раз відновили хрест, який стоїть і донині. А найвища гора Пидина тепер є одним з історичних місць Обухова. Сюди прокладають свої маршрути місцеві допитливі мандрівники, а також приїжджі туристи. Нещодавно близьке знайомство з Пидиною здійснили члени туристичної групи мешканців Піщаної, яких організовує Світлана Денисюк. Обухівці (переважно колишні працівники біохімзаводу) активно взялися вивчати рідне місто, у якому ще багато таких місць, про які вони мало знають або й зовсім не чули. На цей раз з гори Пидини їм в усій красі відкрилася панорама міста. Ще більше їх вразив глиняний кар’єр, з якого десятки років бере сировину цегляний завод. З середини кар’єру видно чіткий зріз глиняних порід, з яких складається Пидина. Внаслідок видобутку глини утворилися кілька озерець, найбільше з яких дістало чудернацьку ненашенську назву Фейхуа (є такий заморський плід зеленого кольору). Дехто з екскурсантів-фахівців підмітили, що глина з-під Пидини насичує корисними мікроелементами не тільки воду в озерцях,…
Детальніше ...

ОБУХІВ ПОЄДНАВ ДОЛІ ДІДУСЯ Й БАБУСІ

Яка я щаслива, що народилася саме в Обухові, бо моє місто найкраще. Буває, перечитую якісь цікавинки про Обухів, а потім у батьків перепитую, де саме це знаходиться. А ще цікаво розповідають мої бабуся і дідусь про свої враження від першого приїзду до Обухова. Бабуся Світлана Антонівна Корчова (дівоче Лазоренко, 1959 р.н.) приїхала сюди у 1982 році з села Васильова Білоцерківського району. Розповідала, як на Піщаній з’являлися перші новобудови. Пам’ятає початок будівництва школи, де я вчусь, і Палацу культури на Піщаній, де тепер зі сцени виступає «Фаворит», з яким я об’їздила Україну і закордоння. Дуже приємно, що Обухів знають у різних куточках світу по знаменитій «Пісні про рушник» Андрія Малишка. А коли повертаємося з поїздки і бачимо рідні схили, то серце аж виривається з грудей від радости. Теплий спомин бабусі про першу зустріч на картонно-паперовому комбінаті із моїм дідусем Корчовим Петром Петровичем з Першого Травня, 1960 р.н. Незабутня родинна подія – новоріччя у новій квартирі, отриманій від комбінату, в якій і ми зараз живемо. Дідусь і бабуся щерозказують, що раніше маршруток у місті не було, то як затримувалися в гостях у прабабусі Любові Михайлівни (1925-2007) в Першому Травні, або в рідні на налюбуватися рідними краєвидами. Шлях долали швидко, бо були молоді й енергійні. Дідусь ще розповідав про хатинки на Піщаній поміж кущами верболозів. А на місці комбінату були колись зарості очерету, в яких водилася різна живність, а Зелена гора ніби стерегла її спокій. Дідусь і зараз працює на комбінаті, і коли повертається з роботи, любується рідним мікрорайоном, бо зараз вони з бабусею живуть у Першому Травні у прабабусиній хаті, співають у місцевому ансамблі «Журавка», а ми із братиком Богданом із задоволенням їздимо на їхні концерти. Вікторія Корчова, учениця 10 класу Обухівського Академічного ліцею №5
Детальніше ...

ІІІ Відкритий чемпіонат Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу

ІІІ Відкритий чемпіонат Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу (станова тяга та жим лежачи) серед аматорів та професіоналів «МІЦНА ГРОМАДА» ПОЛОЖЕННЯ про проведення ІIІ Відкритого чемпіонату міста Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу (станова тяга та жим лежачи) серед аматорів та професіоналів «МІЦНА ГРОМАДА» Обухів 2020 17.10.2020 МЕТА ПРОВЕДЕННЯ ЗМАГАНЬ ІIІ Відкритий чемпіонат міста Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу (станова тяга та жим лежачи) серед аматорів та професіоналів «МІЦНА ГРОМАДА» проводиться з метою: 1.1. Розвитку і популяризації пауерліфтингу, а також залучення молоді до систематичних занять фізичною культурою і спортом. 1.2. Пропаганди здорового способу життя. ДАТА І МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ЗМАГАНЬ 2.1. IІІ Відкритий чемпіонат міста Обухова та Обухівського району з окремих вправ пауерліфтингу (станова тяга та жим лежачи) серед аматорів та професіоналів «МІЦНА ГРОМАДА» відбудеться 17 жовтня 2020 року, місце проведення узгоджується, учасників попередньо проінформують! 2.2. У разі запровадження карантинних обмежень на момент проведення змагань, змагання переносяться на період можливого їх проведення враховуючи картинні обмеження. Учасники будуть проінформовані завчасно! проведення змагань 3.1. Організація та проведенням змагань здійснюється за організаційної підтримки Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА». 3.2. Голова Оргкомітету змагань - Єльський М.П., головні судді змагань –Костенко Ю. Савченко В.І., секретаріат змагань – Шостак Ж.Г., судді- Бойко А.В., Єльський М.П., Яковлев Є.В.. УЧАСНИКИ ЗМАГАНЬ І СПОРТИВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ 4.1. До участі у змаганнях допускаються спортсмени, які досягли віку 8 років та мають спеціальну підготовку. 4.2. Атлети змагаються в наступних вікових категоріях: діти 8-12, тінейджери 13-19, юніори 20-23, оpen 24-39 та мастерс 40-89. 4.3. Атлети змагаються в наступних вагових категоріях: жінки - до 56 (вілкс) та 56+ (вілкс); Чоловіки до 60 (вілікс), 67.5 , 75, 82.5, 90, 100, 100+ (вілкс). НАГОРОДЖЕННЯ 5.1. Спортсмени, які посіли 1,2,3 місця, нагороджуються медалями та сертифікатами. 5.2. Абсолютні переможці визначатимуться за формулою Вілкса з жиму лежачи та станової тяги і будуть нагороджені окремими дипломами. ФІНАНСУВАННЯ І УМОВИ ПРИЙОМУ 6.1. Участь у чемпіонаті для мешканців м. Обухів та Обухівського району безкоштовна. ЗАЯВКИ 7.1. Попередні заявки за номером телефону(Viber) 80983054601 7.2. Прийом попередніх заявок закінчується 27 вересня 2020 року!!! 7.3. Остаточні іменні заявки завірені лікарем надаються до секретаріату в день приїзду учасників на змагання. 7.4.…
Детальніше ...

ЗОЛОТІ ВЕСІЛЛЯ

Обухівець Щербань Олександр Володимирович та Редька Любов Григорівна з Черняхова побралися 19 вересня 1970 року. Живуть на родинному обійсті на вулиці Зелений гай. Обоє – знані і шановані в Обухові люди. Олександр Володимирович був таксистом в Обухівському автопарку, а Любов Григорівна – операційною сестрою в травматології районної лікарні. Виховали двох синів Віталія й Олексія. Тішаться онуками Євгенієм, Валерією, Олександром. Щиро вітаємо ювілярів із золотим весіллям і бажаємо великого родинного щастя!
Детальніше ...

ОБУХОВЕ РІДНИЙ! МИ – КРАПЛИНКИ У РІЧИЩІ ТВОГО БУТТЯ!

Шановні обухівці! Прийміть найщиріші вітання з Днем міста! День Обухова – це привід для нас усіх ще раз освідчитися йому у повазі і любові. Це свято всіх тих, для кого Обухів став долею: хто народився і виріс тут, хто приїхав і залишився тут назавжди. Адже кожен з нас відчуває себе частинкою великої родини. Усі ми розуміємо, що любов реальна, коли вона дієва. Тому й Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» свої почуття до рідного міста наповнює реальними справами: освітніми, культурно-мистецькими, спортивними проєктами і заходами. З нами працюють сотні обухівців різного віку. І в усіх – щире прагнення внести і свою часточку у розвиток рідного міста. Ми показуємо приклад, як без бюджетних коштів і адміністративного сприяння, на громадських засадах можна реалізовувати різноманітні великі і малі проєкти, які змінюють обличчя міста на краще. Бажаю всім нам переможного миру і процвітання, успішної реалізації планів і задумів, добра і благополуччя кожній родині і нашому рідному Обухову! Ігор Лавренюк, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм