БУДЕ КОМУ ПЕРЕДАТИ КРАЄЗНАВЧУ ЕСТАФЕТУ

Любов до краєзнавства мені прищепив учитель Малишківської школи Микола Кирилович Панченко. З його легкої руки я захопилася цією справою на все життя. Краса мого обухівського краю, його люди завжди надихали мене на творчість. Моя краєзнавча діяльність активізувалася останні п’ять років, відколи відкрилася можливість публікувати мої дослідження на сторінках місцевого багатотисячного видання «Народна Рада Обухова». Після кожної публікації обзиваються люди, які дають додаткову інформацію, просять написати і про їх родичів. Зацікавлення своєю минувшиною проростає і в дітей та онуків героїв моїх публікацій. Зачепила ця тематика і педагогів з учнями Академічного ліцею №1 ім. А.Малишка. Два останні засідання обласної школи передового педагогічного досвіду відбулися з використанням піднятих нами тем – про народні колискові та криниці рідного міста. Зокрема, учениця Олександра Володіна представила цікаве дослідження про старі криниці на різних обухівських кутках та історії їх походження. Ця зацікавленість краєзнавчою темою вимальовується в ще одну волонтерську акцію під назвою «Врятуй криницю». Волонтерська організація «Материнське серце» спільно зі школярами оголошує толоку з прибирання загальних куткових криниць, впорядкування території навколо них. Результати будуть опубліковані в газеті «Народна Рада Обухова». Намітилася ще одна обнадійлива тенденція: деякі школярі зацікавилися своїм родоводом, фіксують у письмовому вигляді спогади своїх старших родичів. Наприклад, переможець дитячого Конкурсу «Побачити світ очима дитини» Макар Підтілок присвятив вірш своєму прадідусю-гончару (був опублікований у попередніх випусках газети). А в цьому номері ми пропонуємо читачам дослідження про куткову криницю учня Академічного ліцею ім.В.Мельника Назара Побігая, розповідь учениці Академічного ліцею №5 Олександри Шарапової про врятований під час війни її прабабусею «Кобзар» Тараса Шевченка. Ми починаємо збирати матеріал і про тих обухівців, які народилися в инших куточках України і прибули в Обухів в різний час і стали його патріотами. Такий матеріал про прабабусю і прадідуся подає у цьому номері учениця Академічного ліцею №4 Валерія Гошовська. Чекаємо на широкий відгук про нашу краєзнавчу роботу, а особливо залучення до неї все більшої кількости дітей, небайдужих до нашої минувшини, з якими ми поділимося досвідом і своєю любов’ю до цієї справи. Наталя Любиченко, член Національної спілки письменників України ВОДА ЗАВЖДИ СВЯТА Назарій Кравченко, учень 7-А класу Академічного ліцею ім. В.Мельника: Свою родину я дуже люблю і постійно розпитую у старших про їхнє минуле. Моя…
Детальніше ...

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ

Будь-яке суспільство характеризується рівнем життя і безпеки в ньому для дітей. Адже діти, їх благополуччя і всебічний розвиток – це запорука процвітання нації та її майбутнього. Першого червня світова спільнота ще раз звертає увагу всіх країн і народів до проблем підростаючого покоління. Природньо, що і в громаді, і в родині сенсом усіх зусиль і досягнень є здоров’я і щастя дітей. Основним напрямком діяльности в нашій Громадській Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» є розвиток талантів і здібностей дітей різного віку – від дошкільнят до випускників шкіл. Цій меті присвячені кілька проєктів нашої організації. Перший – це щорічний дитячий літературно-художній Конкурс «Побачити світ очима дитини», до якого за п’ять років долучилися сотні дітей обухівської громади. Підсумком Конкурсу є щорічне ілюстроване видання «Обухівський ярмарок народної творчости», де розміщуються твори його переможців і відзначених. Другим масштабним проєктом організації є проведення майстер-класів для дітей початкової школи. Цей захід набув такого розмаху, що до трьох тисяч обухівської малечі щоразу долучаються і вихованці початкової школи сіл району. Така ж велика кількість юних глядачів запрошується нашою Громадською Організацією і на новорічні вистави. Ми відгукуємося і на потреби навчальних закладів міста, творчих колективів, спортивних клубів. Усе це ми робимо тому, що від уваги громадських організацій і об’єднань, їх підтримки великою мірою залежить подальша доля дітей. І якщо ми будемо ростити їх у добрі, оточимо їх любов'ю, ставши дорослими, вони змінять світ на краще! Ігор Лавренюк, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

СЕЛУ КРАСНОМУ НЕ МЕНШЕ 935 ЛІТ

Усі села на Обухівщині красиві, а особливо ті, що притулилися по обидва боки річки-красуні Красної. І серед них лише селу Красному пощастило мати назву річки. Про мальовниче Красне, що розкинулося південніше Обухова, наша розмова з корінним краснянином, кандидатом хімічних наук, краєзнавцем, відомим громадським діячем Анатолієм Михайловичем Висотою. - Пане Анатолію, вашому перу належить краєзнавче видання «Красне. Красен. Красн», що вийшло друком у 2009 році. Ви дослідили історію села, визначили, чим же воно відрізняється від инших сіл обухівського краю. - В історії Красного багато чого спільного з иншими сусідніми поселеннями: Трипіллям, Витачевим, Обуховом. Усі історичні процеси відбувалися тут у загальноукраїнському руслі. Відмінність криється, на мою думку, в усній народній творчости та особистостях, що залишили в пам’ять про себе топонімічні назви. Ось стара легенда про Красне. На семи водах, на семи плотах, на семи вітрах пливли сім братів та із Красною. Із чужих країв у прадавній час приплили вони та й у край наш. Стали жити тут рідних сім братів із сестрицею та із Красною. Один звався Роз, другий звався Діл, а вже третього звали Голубом, а четвертого просто Ясеном. П’ятий звався Кут, ну, а шостий - Яр, ім’я сьомого вже забулося. І розрісся рід від семи братів і від їхньої сестри Красної... Друга легенда про «Оліну воду». Діялося це років зо сто тому, коли по краснянських землях стали прокладати залізницю. В одного майстра була дочка Оля, яка варила батькові їсти та гуляла околицями села. Якось коло урочища Ріг вдарило з-під землі джерело. Оля була зачарована побаченим водограєм і в нестямі попросила Бога полетіти до нього. Дівчину підхопив той водограй і поніс на небеса. Батько не знайшов дочку, тільки на пісочку прочитав: «Я тут, тату!». Відтоді люди помітили, що Оліна вода знімає втому, від неї швидко заживають подряпини, а хто пив ту воду, то здоровішали. Ці та инші легенди мені розповіла моя баба Варка (Варка Давидівна Баклан), а їй розказала її баба. Я ті легенди пригадав, коли працював над написанням книги про Красне. Наше село розташоване у розкішній широкій долині, захищеній від вітрів з півночі і від суховіїв з півдня. Ці кліматичні умови сформували й характер краснян – більш покладистий. - Розпалила зацікавлення…
Детальніше ...

ЙОГО ЗІРКА ПРОДОВЖУЄ СВІТИТИСЯ

Мало хто вже і пам'ятає про оголошену у 1982-у році минулого століття так звану продовольчу програму, яка обіцяла подолати, нарешті, дефіцит харчів у найпередовішій країні соцтабору. Плани були грандіозні. У них був включений і Трипільський біохімзавод, будівництво якого розпочалось у 1980 році в заплаві річки Стугни на території сорока п’яти гектарів. Це було унікальне підприємство з випуску кормового концентрату лізину – незамінної амінокислоти. З лізином пов’язували майбутні успіхи у підвищенні продуктивності тварин. Вважалось, і це було доведено, що одна тонна його 10-процентного концентрату економить 10-12 тонн фуражного зерна, і він сприяє швидкому приросту тварин і повнішому засвоюванню ними кормів. Пам’ятним для заводського колективу став день 29 грудня 1984 року, коли одержали перші гранули кормового лізину. Скільки радощів було тоді на обличчях будівельників, монтажників, експлуатаційників – усіх, хто брав участь у спорудженні заводу! На цьому піднесенні і друга черга була введена на три місяці раніше запланованого. За проектною потужністю – 16 тисяч тонн лізину в рік – Трипільський біохімзавод був найпотужнішим в колишньому Союзі. Про минуле і сьогодення підприємства наша розмова відбувалася 2007 року з колишнім директором заводу, почесним громадянином Обухова Володимиром Михайловичем Зохнюком. - З плином часу багато прізвищ людей, активних учасників цих подій, вже призабулися, - згадує Володимир Михайлович. - Але усі працювали з віддачею і вболівали за стан справ на заводі, за що я - на відстані вже значного часу - дуже їм вдячний. - За своєчасне і успішне введення в експлуатацію першої черги заводу велика група будівельників була відзначена грамотами Президії Верховної Ради УРСР, у тому числі працівники заводу – слюсар М.В.Мазьков, апаратник С.В.Малишев. Почесною грамотою Президії ВР УРСР був нагороджений і перший секретар Обухівського райкому партії М.А.Ременюк, який приділяв значну увагу будівництву заводу, особливо його соціальної сфери. За своєчасне введення і освоєння потужностей двох черг у 1986 році мене було відзначено орденом Трудового Червоного Прапора, апаратника С.І. Кучина - орденом «Знак Пошани», медаллю «За трудову доблесть» - слюсаря В.П.Горового, електрослюсара В.І.Чорноівана, токаря М.М.Савченка, апаратницю О.П.Яковчук, медаллю «За трудову відзнаку» - старшого майстра М.І.Борисова, старшого машиніста В.В.Шарапова і слюсаря Ю.С.Пархоменка. У переважній більшости колектив заводу був молодіжним, і молодим надавалась можливість проявити ініціативу, здібности, показати молодечий запал, а…
Детальніше ...

ТВОРИ О.В. АРТЮШЕНКО

ТРУДИСЬ, НЕБОЖЕ Не хотілось би, щоб у наших дітей після розмови про Всевишнього, про призначення людини на землі, про духовні цінності склалась думка, що не треба самому ні про що дбати, а краще в усьому покладатись на Господа - Він усе дасть, все влаштує. Це неправильна, хибна думка. Бог мудрий і справедливий і ніколи лінивому не забезпечить райське життя. Він пошле допомогу немічному, каліці, сироті, а здорова, сильна людина повинна трудитись не тільки на себе, а й на своїх дітей, на стареньких батьків, на усіх, хто не може повноцінно працювати. Лише тоді Господь посилає й необхідні матеріальні блага людині, коли Він бачить її старання, її добросовісну працю. Про це є одне дуже мудре оповідання, на якому вчаться покоління українських дітей. ... Старий дідусь-перевізник човном переправляв на другий берег молодого чоловіка. Перед тим, як сісти в човен, дідусь перехрестився і прошептав коротку молитву. Молодому чоловікові було цікаво дивитись на дідуся, який вправно веслував. Потім він у нього запитав, для чого йому молитва, коли веслувати доводиться самому і для чого щось просити у Бога, адже кожній людині все наперед призначено, і ми вже нічого змінити не можемо? Почувши запитання, дідусь спочатку, не проказуючи ні слова, витяг з води одне весло і почав гребти тільки другим, яке залишилось у воді. Човен перестав пливти по прямій лінії до протилежного берега, а закрутився на одному місці. Це викликало подив у чоловіка: чому перевізник чинить так нерозумно? На те дідусь-перевізник доброзичливо пояснив: - Щоб успішно перепливти життєву ріку, людині потрібні, як двоє весел перевізнику, дві речі - власна праця і молитва до Господа. Без чогось одного успішний життєвий шлях неможливий - людина буде крутитись на місці, а не просуватиметься уперед. Тому мудрий народ навчає дітей такими приказками: „Бога взивай, а рук прикладай", „Трудись, небоже, то й Бог поможе". ДОБРИЙ АНГЕЛ І ЗЛИЙ Ангели - то служителі Божі, які виконують Його волю. Багато їх у Нього. Вони завжди там, де творяться справи во славу Божу, де потрібна допомога, де треба відстояти справедливість. Основне завдання небесних служителів - охороняти кожну душу на землі. Господь приставляє до кожної хрещеної душі свого охоронця, і той не покидає її ні вдень, ні…
Детальніше ...

ОБУХІВСЬКОМУ АТП 82!

Сьогодні, 15 травня, виповнилося вже 82 роки Обухівському автопідприємству № 13238, яке вважається одним з найстаріших в районі. У далекому 1938 році на двох гектарах території розпочав роботу автозагін. За цей час долі сотень чоловіків і жінок Обухова і району пов’язалися з цим підприємством, адже праця на ньому була почесною і престижною. З 1977 року підприємство очолює відома в місті людина Валерій Васильович Кравцов, для якого автопарк став місцем становлення і гартування. За цей період колектив підприємства гідно пройшов усі важливі етапи розвитку міста і району, відігравав у них одну з визначальних ролей. Колектив автопідприємства і дотепер дорожить своєю славною історією. На його території споруджено обеліск Слави, присвячений загиблим працівникам в роки Другої світової війни, на стеллі якого викарбувані їх імена. Сьогодні колектив підприємства зі своїм незмінним директором Валерієм Васильовичем Кравцовим на честь чергової річниці автопарку зібралися біля обеліску Слави і вшанували пам’ять своїх колег. Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» вітає керівника автопідприємства і його колектив з черговою датою, бажає успіхів і процвітання!
Детальніше ...

РОДЕ МІЙ КРАСНИЙ, РОДЕ МІЙ ПРЕКРАСНИЙ

Кожна жінка-мати виконує на цій землі святий обов’язок продовження роду. Є мати – є діти. Є мати – є незнищенність людини попри усі нещастя, що на кожному кроці її переслідують. Сьогоднішня розповідь про багатодітні обухівські сім’ї, які народили і поставили на ноги по семеро і більше синів і дочок. Спогади Надії Миколаївни Козаченко (дівоче Говорун, 5.03.1951 р., куток Яр). У далекому 1929 році поєднали свої долі двоє сиріт Ганна Чирикал і Микола Говорун. Обоє рано залишилися без батьків. В Ганни був опікуном Прохор Чирикал, а в Миколи – дід Лазар. В 1930 році у них народилася перша донечка Оля, в 1935 році – син Микола, 1938 – Ніна, яка у 2-річному віці померла від кору. Мати працювала в колгоспі за трудодні. Батько – бригадиром на цегельні. 1939 році батько пішов на Фінську війну, в 1941 році на одну добу прийшов провідати родину. Його проводжали жінки усього кутка в село Мала Вільшанка, де формувалася їхня частина. В 1941 році народився син Михайло. До 1945 року не було від батька ніякої звістки. Мама дуже бідувала з малими дітьми. Повернувся в 1946 році. Як виявилося, батько пораненим потрапив у полон, там працював ковалем. В 1947 році народився син Василь. Сім’я голодувала, і батько їздив міняти на хліб все, що було. В 1949 році народився син Володя, але у півторарічному віці він втопився в криниці. Для сім’ї це був страшний удар. Мати одержала порок серця, а сестра Оля від страху посивіла. В 1951 році народилася я, Надія, в 1952 році – сестра Віра, в 1954 – наймолодший Андрій. Народили одинадцятеро дітей. Виростили семеро, чотирьох не стало маленькими. Нема вже з нами Михайла, Миколи та Ольги. Тяжке дитинство випало на долю старших Ольги і Миколи. Микола в 6 років уже пас череду. Згадує, коли зайшли в Обухів німці, вони зігнали на полі усю череду і з допомогою собаки заганяли на машини. А наша корова збила з ніг німця і втекла до лісу. Потім прийшла додому. Дякуючи такому випадку, сім’я залишилася з молоком. З 12 років Микола в колгоспі орав волами за шматок хліба і черпак супу. Потім допомагав батькові виробляти цеглу. В 1951 році пішов працювати…
Детальніше ...

ЧЕРВОНОАРМІЄЦЬ ЯКІВ ЯКОВИЧ ЖЕВАГА: ВЖЕ НЕ ЗНИКЛИЙ БЕЗ ВІСТИ

Обухівське прізвище Жеваг відоме нам, насамперед, з історії радянського партизанського руху, у якому загинули один з його керівників Євдоким Якович Жевага, його дочка Ольга та племінниця Олександра. Та родина Жеваг, яка жила на Польку, віддала минулій війні не тільки Євдокима, а ще і Якова та Івана. У війні вижив тільки Ігнат. Донедавна Яків та Іван числилися зниклими без вісти. І хоч після 1945 року пройшло вже 75 років, а нащадки зниклих учасників минулої війни продовжують шукати відомості про останні дні своїх дідів-прадідів, місця їх поховання. Кілька років онуки Якова Яковича Жеваги шукали хоч якусь інформацію про нього. Шукали в Україні, давали запит і в Подольський воєнний архів, що у Підмосков’ї, адже там знаходиться найбільша частина воєнної документації. Розповідає Олександр Григорович Жевага, корінний обухівець, підприємець. Наш дід Яків був призваний до Червоної армії на початку війни у 1941 році. Його бойовий шлях нам невідомий. Як невідоме було і місце захоронення. Мені з сестрами Людмилою, Тетяною і Валентиною допомагав шукати могилу діда Якова брат Василь, який мешкає в Москві. Це йому Подольський архів надав документ, де зазначалося, що Яків Якович Жевага, боєць 358 полку 136 стрілецької дивізії брав участь у взятті Києва восени 1943 року. Його полк переправився на правий берег біля Букрина і йшов на столицю з півдня. Як відомо, Київ було взято до 7 листопада. А далі почалося визволення Київщини. В Обухів радянські війська зайшли 8 листопада. Але більш, як на два місяці фронт зупинився на лінії Черняхів, Стайки, Верем’я, Макарів, Григорівка, Германівка, Семенівка, Перегонівка – це на території Обухівського району, а далі він пролягав Білоцерківщиною. Про цей період війни є дослідження краєзнавців Юрія Домотенка, Галини Хитенко, Наталі Любиченко. Місцеві мешканці згадують, як мобілізовувалися юнаки та старші чоловіки і як вони, неозброєні і ненавчені, кидалися командуванням на німецькі дзоти. Про це розповідає і меморіальний комплекс під Семенівкою «Янівська висота». Гинули там переважно тільки-но забрані до Червоної армії місцеві чоловіки. Ваш дід брав участь у цих боях у складі регулярних підрозділів Червоної армії, де повинен був обліковуватися кожен військовий особового складу. Але про те, де загинув і де похований Яків Якович Жевага, родині так і не було повідомлено. Було надіслано лише те,…
Детальніше ...

ДО ЧЕРГОВОЇ РІЧНИЦІ ЧОРНОБИЛЯ

Конкретною допомогою відгукнувся на чергову річницю Чорнобиля відомий у місті підприємець, меценат, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Ігор Васильович Лавренюк. Враховуючи потреби пацієнтів-ліквідаторів, які лікуються в терапевтичному відділенні Обухівської районної лікарні, Ігор Васильович подарував для палати чорнобильців холодильник і мікрохвильову піч. За дорученням мецената подарунки вручив член Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Андрій Смиковський, а прийняли їх заступник голови Спілка інвалідів Чорнобиля Віктор Іванович Яненко та член спілки Віктор Миколайович Мельник. Віктор Іванович, зокрема, зазначив: «Ігор Васильович Лавренюк завжди йде назустріч потребам чорнобильців. Черговий його подарунок до 26 квітня – великий холодильник і мікрохвильова піч на дві палати ветеранів-ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. Висловлюємо йому щиру вдячність від імені усіх членів спілки».
Детальніше ...

УЧАСНИКИ МАЙСТЕР-КЛАСІВ ЗРОСТАЮТЬ РАЗОМ З НАШОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

До цьогорічного – 2020-го – весняного майстер-класу в нас надійшло заявок на більш, як три тисячі дітей. На таку кількість ми вийшли ще й тому, що на майстер-класи попросилися і п’ятикласники – ті, які чотири роки тому прийшли до нас першачками і зростали разом з нами.Вони вже як рідні. Розширення кількости учасників наших масових заходів – це і збільшення обсягів підготовчої роботи апарату Громадської Організації. Не покладаючи рук, цього року працювали Олена Дрига, Анна Шпиль, Оксана Мосійчук, Кароліна Володченко. Підставили надійне плече нам і члени Організації, які відвідують краєзнавчий лекторій: Софія Василівна Молодід, Марія Кіндратівна Конош, Любов Іванівна Жихарєва, Зоя Анатоліївна Короленко, Голсіна Могутова, Олена Василівна Буркацька, Тетяна Іванівна Лісова, Ольга Миколаївна Голосна, Галина Миколаївна Новіцька, Ганна Іллівна Канівець, Надія Володимирівна Северин, Валентина Василівна Лазоренко, Ольга Петрівна Алексеєнко, Ганна Дмитрівна Безсінна, Галина Олександрівна Кухаренко, Ганна Семенівна Козуб, Валентина Олександрівна Тарараєва, Валентина Миколаївна Морозова, Валентина Миколаївна Стадніченко, Лідія Павлівна Вдовиченко, Марія Юріївна Петрик, Галина Валентинівна Каліновська, Катерина Григорівна Лашкул, Любов Іванівна Коробенко, Наталія Іванівна Овдієнко, Тамара Василівна Головенко, Галина Анатоліївна Бикова. За їх активної участи щодня кипіла робота, що значно скоротило нам підготовчий період. Майстер-класи для нас не тільки напружена і клопітка робота, а й велика радість. Із задоволенням спостерігаємо за емоціями дітей, які, буває, переливаються у нестримну стихію. Тоді ми нагадуємо нашим гостям, що майстер-клас – це відповідальна скрупульозна робота і ставитися до неї слід уважно, не заважаючи один одному. Члени Організації, що допомагають дітям, проявляють виняткове терпіння і увагу до кожної дитини. За ці роки ми переконалися на власному прикладі, що залучення дітей до творчої діяльности, де тісно поєднуються естетика і практичні навички дитини, це благородна справа. І нею ми робимо посильний внесок у формування кращих рис майбутніх українських громадян. Ірина Ткаченко,керівник апарату Громадської Організації«НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

ПРО РЕАЛЬНІ МАСШТАБИ КАТАСТРОФИ НІХТО НЕ ЗНАВ

Чорнобиль… Двадцять шосте квітня 1986 року – це чорна дата в новітній українській історії. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції, багато смертей, багато отримали надмірне опромінення – усе це пов’язане з цією трагедією. Більше десяти тисяч загиблих, тільки на Київщині майже шість тисяч осіб зазнали радіоактивного ураження та дві сотні тисяч людей евакуйовано із зон забруднення… Усі емоції та відчуття того часу я можу пережити через слова мого родича Віктора Григоровича Калашника, адже він був не тільки свідком, а й учасником тих подій. А сьогодні він один із тих, кого називають ліквідатором. Відправили нас автобусами в Прип’ять, - розказував Віктор Григорович. - На території, яка найближче знаходилася до місця аварії, ми зустрічали людей з речами, які вони змогли з собою взяти. Ми підбирали людей і відвозили у відведені для них місця. Люди сподівалися, що мине місяць-другий і вони знову будуть вдома. Вони й не здогадувалися, що вже ніколи не повернуться до своїх домівок. Довелося мені побачити і незвичайний автобус, облитий свинцем, адже цей метал не пропускає радіацію. У ньому лікарі оглядали людей і надавали їм допомогу, тому що ліквідатори отримували дуже сильне опромінення. Бачив я і те, як вертоліт гасив пожежу на реакторі, скидаючи на нього пісок. А один генерал розповідав, що вертоліт-рятувальник зачепився гвинтом за труби біля реактора і впав. Я бачив, як із даху реактора люди прибирали смертоносне радіоактивне сміття. Тоді про реальні масштаби катастрофи ми не знали, про наслідки - також. Аліна Коломієць, учениця 7-А класу Академічного ліцею №1 імені А.С. Малишка
Детальніше ...

МІЙ ДІДУСЬ – УЧАСНИК ЛІКВІДАЦІЇ АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

Мене звати Логвіненко Владислава. Я учениця 9 класу Академічного ліцею №1 ім.А.С.Малишка. Мій дідусь Чирикал Василь Миколайович, 1953 року народження, є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року. Він дуже часто розповідає цікаві історії зі свого життя, але найбільше йому болить тема про Чорнобиль. Я вирішила поділитись з читачами про цю трагедію, в якій постраждало немало людей. Хочу донести людям, що потрібно цінувати те, що маєш! Ось що розповів мені дідусь. У вісімдесяті роки жителям м.Українки було відкрито маршрут автобуса Українка-Прип’ять. Тому що багато енергетиків з Українки працювали на спорудженні Чорнобильської АЕС. Маршрут був щоп’ятниці і щопонеділка. 25 квітня 1986 р. екіпаж, який складався з мого дідуся і Кабанця Ф.Ф. о 6:00 відбули по маршруту Українка-Прип’ять. Ніхто тоді навіть не припускав, що цей маршрут стане останнім і буде закритий назавжди. А славнозвісне місто Прип’ять стане містом-привидом. У цьому місті на той час проживали наші земляки з Обухова Дацько В.І. і Дацько В.М. Ця сім’я збиралася на вихідні провідати батьків і поїхати з екіпажем на Обухів вечірнім рейсом о 17:40. По проханню сім’ї Дацьків їм було заброньовано в автобусі місця. Дацько В.І. працював в Прип’яті у військовій пожежній частині і якраз звільнився після зміни, але він відмовився їхати до Обухова, тому що дорога була не близька. Він був втомлений, а йому на початку наступного тижня було потрібно йти на зміну. Мій дідусь пояснив, що у понеділок вони по графіку знову прибудуть до Прип’яті, але той відмовився, і поїхала до Обухова тільки його дружина з дитиною. І ця відмова відіграла в житті і здоров’ї Дацька В.І. не аби-яку роль. Тому що 26 квітня вночі було піднято весь особовий склад пожежників міста Прип’яті у зв’язку з вибухом на ЧАЕС. А ввечері 26 квітня 1986 р. було піднято водіїв Обухівського АТП 13238 для евакуації мешканців Прип'яті, а потім для подальшої ліквідації аварії на ЧАЕС. Я дуже пишаюся, що маю такого дідуся. Для мене це приклад щирості, небайдужості до чужої біди. Бережімо своїх бабусь і дідусів, адже вони зробили в минулому все для того, щоб ми зараз жили в безпечному для нас середовищі.
Детальніше ...

Сьогодні Всесвітній день книги та авторського права

Сьогодні в Україні і світі відзначають Всесвітній день книги та авторського права. Це свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання. Книги є найвагомішим засобом поширення знань та найнадійнішим способом їхнього збереження. Це найчудовіший винахід для обміну ідеями за межами людського простору та часу, а також найпотужніша сила викорінення бідності та мирного будівництва . Ми вважаємо це свято своїм, адже за роки існування ГО "Народна Рада Обухова" вийшли друком чотири видання "Обухівський ярмарок народної творчості", книга творів Андрія Малишка "Вечори, як сиві котики", енциклопедія "Обухів вчора і сьогодні", Книга, присвячена ювілею Обухівського АТП "Шляхами-дорогами" і цього року вийшла книга "Обухівський "шитий" рушник". А зараз запущено в друк п'яте видання "Обухівський ярмарок народної творчости". Тож, друзі, вітаємо нас всіх з цим чудовим святом. Нашим авторам і редакторам - глибокого натхнення і легкого пера! Ваша роль у розвитку сучасної культури безцінна. Нехай ваш талант і надалі продовжує служити збереженню і примноженню духовного багатства! Відсвяткуйте цей день, придбавши книжку і підтримавши українського видавця або замінивши, наприклад, перегляд телевізора на читання.
Детальніше ...

КОЛИШНІЙ ВЕЛИКДЕНЬ ОЧИМА СЬОГОДНІШНІХ ДІТЕЙ

Федоров Саша, учень 6 класу Академічного ліцею №1 ім. А.Малишка, куток Шпаківка:Великдень – найулюбленіше моє свято. Бо у цей час гостей і смаколиків буває найбільше. Для мене це ще й тому, що моя бабуся Качай (дівоче Худолій) Тетяна Корніївна, 1959 р.н., живе поряд зі Свято-Михайлівською церквою. Раніше їхня родина жила тут же, але в старійхаті, а її бабуся Галина Василівна Євтушенко (1905-1992), багато чого розказувала про ті давні часи. Колись давно в них трапилася пожежа – хата згоріла. То священник приніс дохід від служби, а прихожани допомогли відбудувати хату. СвятоМихайлівська церква тоді була одна в Обухові. На великі свята до неї з’їжджалися багато людей з инших сіл. Хата була переповнена людьми. Всю пасхальну ніч в церкві молилися, а в хаті перепочивали, тихенько гомоніли. Бабуся Таня казала, що їй ніколи не спалося у великодню ніч. Навколо церкви горіли свічки, наче світлячки в темряві, а коли починали бити дзвони, то всі дуже раділи. Школярам тоді забороняли ходити до церкви, а на другий день дуже сварили вчителі. Мою ж бабусю ніколи не сварили, бо освячення пасок відбувалося прямо біля її хати. А як подорослішала вона, то у пасхальну ніч ішла до церкви гуртом з молоддю вже після танців, а наступного дня продовжували святкувати на природі. А я маленьким дуже любив гратися фарбованими яйцями «навбитки» із прадідом Корнієм. На знімку: моя бабуся Таня – випускниця 1976 року Обухівської першої школи, де і я навчаюся. Мороз Сергій, учень 7 класу Академічного ліцею №4, мкрн. Яблуневий:Мій дідусь Малород Василь Степанович проживає в селі Макарів, йому 68 років. Коли я в нього запитав, що він із свого дитинства пам’ятає про святкування Великодня, то він мені розповів: «Поки малий був, то ходив щороку з бабою до церкви в село Григорівку. А коли пішов до школи і став жовтенятком, то теж ще трохи ходив. А піонером уже не ходив до церкви – сварили нас у школі за це. Святкували Великдень, як і зараз, навіть ще краще. В середині церкви священник правив службу цілу ніч – читав молитви. Коли сонце починало сходити, виходив з церкви і навколо неї освячував паски і кошики. У цьому році, мабуть, не будуть біля церков освячувати…
Детальніше ...

З ВОСКРЕСІННЯМ В НАШИХ ДУШАХ ВСЬОГО НАЙКРАЩОГО!

Щороку навесні з теплом і надією приходить до нас Великдень. Які б катаклізми у людському світі не відбувалися, Господь нам щороку нагадує про вище призначення кожної душі, про ту високу ціну, яку Він заплатив за всіх своїх дітей, за звільнення їх від тягаря гріхів. Так і ми, нині сущі, у своїх щоденних клопотах долаємо перешкоду за перешкодою, переглядаємо життєві цінності і виходимо після випробувань ще сильнішими і мудрішими. Нас на цьому шляху об’єднує переконання, що тільки у взаємодопомозі і милосерді ми можемо наблизитися до вічного подвигу Сина Божого, який прийшов у цей світ показати нам приклад служіння ближньому. Нехай з воскреслим Ісусом Христом в наших душах відроджується віра, надія і незгасиме світло Божої любови. Ігор ЛАВРЕНЮК,Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

ДОНОРСТВО КРОВІ – це почесно і корисно

Міжнародна спільнота 14 червня відзначає Всесвітній день донора крові. Це особливий день для вияву вдячности мільйонам людей, які рятують инші життя, здаючи свою кров. Донором може стати будь-яка здорова людина віком від 18 до 60 років за умови, що вона не має протипоказання для здачі крові. Одноразово донор може здати 470 мл крові, це лише 10-та частина від усієї крові людини. Регулярна здача крові навіть корисна. Вона допомагає покращити кровотворення, вивести з організму надлишок заліза, який може викликати онкологічні та серцеві патології. Також донорство стимулює загальну активацію та відновлення організму, сприяє нормалізації кровообігу, запобігає серцевосудинним захворюванням, стимулює імунну систему, зменшує навантаження на печінку і селезінку. Ще один великий плюс полягає в здатності організму протистояти надмірним кровотечам та значно швидше відновлюватися після них. Але лікарі не рекомендують здавати кров частіше 4-5 разів на рік. Що треба знати донору: Готуючись до дачі крові, необхідно дотримуватись таких правил:• Напередодні ввечері необхідно повечеряти, при цьому не можна вживати жирну, молочну їжу і напої, які містять алкоголь;• У день здачі крові бажано відпочити, легко поснідати і не планувати на цей день серйозних справ, інтенсивне фізичне навантаження, прийом алкоголю. Не бажано в цей день управляти транспортними засобами через емоційне збудження;• За 2 години до та 2 години після здачі крові забороняється палити. Що робити перед здачею крові: • намагайтесь регулярно і збалансовано харчуватися, напередодні здачі дотримуйтесь спеціальної дієти;• вживайте побільше рідини; • відмовтесь від вживання алкоголю за 48 годин до процедури;• утримайтеся від вживання аспірину, анальгіну і ліків, що містять аспірин і анальгетики, за 72 години до процедури;• по можливості, не паліть за годину до процедури;• обов’язково виспіться, відпочиньте. Як харчуватися перед здачею крові: • напередодні відмовтесь від жирного, смаженого, гострого, копченого, молочних продуктів, яєць;• рекомендується солодкий чай, узвар, хліб, сухарі, сушки, відварні крупи, макарони на воді без масла, соки, морси, компоти, мінеральна вода, овочі, фрукти (крім бананів);• Повідомляйте про можливі ускладнення під час здавання крові. Після здавання крові: • Відпочиньте протягом 10 хвилин;• З’їжте легку їжу та випийте солодкий чай;• Якщо ви недобре почуваєтеся, повідомте персонал; • Протягом 2-3 годин не піднімайте нічого важкого рукою, з якою брали кров;• Краще уникати інтенсивних фізичних навантажень протягом наступних…
Детальніше ...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм