ЗОЛОТІ ВЕСІЛЛЯ

Обухівець Щербань Олександр Володимирович та Редька Любов Григорівна з Черняхова побралися 19 вересня 1970 року. Живуть на родинному обійсті на вулиці Зелений гай. Обоє – знані і шановані в Обухові люди. Олександр Володимирович був таксистом в Обухівському автопарку, а Любов Григорівна – операційною сестрою в травматології районної лікарні. Виховали двох синів Віталія й Олексія. Тішаться онуками Євгенієм, Валерією, Олександром. Щиро вітаємо ювілярів із золотим весіллям і бажаємо великого родинного щастя!
Детальніше ...

ОБУХОВЕ РІДНИЙ! МИ – КРАПЛИНКИ У РІЧИЩІ ТВОГО БУТТЯ!

Шановні обухівці! Прийміть найщиріші вітання з Днем міста! День Обухова – це привід для нас усіх ще раз освідчитися йому у повазі і любові. Це свято всіх тих, для кого Обухів став долею: хто народився і виріс тут, хто приїхав і залишився тут назавжди. Адже кожен з нас відчуває себе частинкою великої родини. Усі ми розуміємо, що любов реальна, коли вона дієва. Тому й Громадська Організація «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» свої почуття до рідного міста наповнює реальними справами: освітніми, культурно-мистецькими, спортивними проєктами і заходами. З нами працюють сотні обухівців різного віку. І в усіх – щире прагнення внести і свою часточку у розвиток рідного міста. Ми показуємо приклад, як без бюджетних коштів і адміністративного сприяння, на громадських засадах можна реалізовувати різноманітні великі і малі проєкти, які змінюють обличчя міста на краще. Бажаю всім нам переможного миру і процвітання, успішної реалізації планів і задумів, добра і благополуччя кожній родині і нашому рідному Обухову! Ігор Лавренюк, Голова Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА»
Детальніше ...

«ЧИ НЕ ТОЙ ЦЕ МАКСИМ, ЩО ПАНЬКА на КРИВОГО СИН?»

Які прізвища передали нам предки У давнину прізвища складалися мимовільно, стихійно, ніхто їх не творив спеціально. Вперше додані до імен назви, що їх можна розглядати як прізвища, з’являються в українців зрідка вже у 13 ст. Прізвиська, які потім ставали прізвищами, могли вигадувати й навмисно, саме такий звичай існував у козаків. Прізвиська надавалися в різні часи і з різних мотивів, але основа їх появи була одна й та сама – або пам’ятний вчинок людини, або незвичайна подія в її житті, або особлива риса її характеру, поведінки чи зовнішнього вигляду. В основу прізвищ часто закладалися жарт, гумор, насмішка. Тому ці прізвиська експресивні, емоційно-оцінювальні. Малому на зріст козакові давали прізвисько Махина, великому – Малюта, неповороткому – Черепаха. Присліпою назвали козака, який, перебуваючи на чатах, не помітив, як підійшла ворожа частина. Так, поширене обухівське прізвище Малишко теж іронічного походження, бо насправді Малишки вирізнялися чималенькою статурою.
Детальніше ...

ЛЕГЕНДИ РІДНОГО КРАЮ ПРО ПАНСЬКИЙ ЯР

Розповідає Еніна Амрахівна Алієва, 28.07.1959 р.н., куток Панський яр (вул.Солов’їна (Раскової): Сьогодні місцеве інформаційне поле безмежне. Але найкращі публікації, на мою думку, в газеті «Народна Рада Обухова». Читаю, перечитую спогади моїх земляків, пригадую знайомих і пізнаю багато нового про рідний Обухів. А це в останньому номері зачепили приємні мені теми: дитячих канікул і легенд. То й і мені захотілося поділитися своїми спогадами. Батько наш Алієв Амрах Набійович (20.09.1924-15.05.2008), ветеран війни, учасник бойових дій, ветеран водійської справи, і мама Єлизавета Андріївна (дівоче Штанько, 9.09.1930-23.06.2011), продавець, виховали трьох дітей: Аліка, Тамару, і мене, середульшу. Найприємніші для мене роки дошкілля, незабутні і шкільні. В 1959 році батьки купили хату в Обухові і переїхали з Григорівки. Я завжди казала, що Бог все найкраще залишив в Обухові для Панського яру. І дарма, що тоді було бездоріжжя і неблизький шлях до школи чи центру. Там було все таке радісне і благословенне: і срібна роса на травичці, і щебетання пташок, і цвіт калини, инших розкішних дерев. Ми, діти, ганяли по ярах з весни до глибокої осени, а наші зимові розваги – то казка. Стоїш на горі і милуєшся отими засніженими пагорбами. А ставки були такі зариблені, що, як навесні проривало дамбу, то корзинами збирали рибу на берегах. Панський яр тягнувся далеко аж до каплички, де і брала початок наша річка Кобринка. Можете прочитати розповідь «Обухівське диво у Панському яру» у книжці Наталі Любиченко «Спогади, навіяні вітряками». А гралися ми у такі ігри: у «вибивного», у «війни» – палицями шмагали бур’яни, а метали яблуками-кисличками - їх по яру було безліч. Не раз і в обличчя попадали, але ніхто нікого не здавав батькам. На вигоні щовечора розпалювали вогнище. Старші розповідали різні страшилки, а ми слухали з роззявленим ротом. А як любили грати у гру «краду сало»: це когось меншого садили на спину і бігом втікали. А той, хто доганяв, намагався пощіпати меншого і приказував: «краду сало». Ми тоді без спортзалів були здорові, сильні, загартовані. На канікулах як просиналися, то на столі вже лежала записка від мами: що кому робити. Хто козу пасе, хто бур’яни рве. Було завдання прибрати в хаті, помити посуд, була робота й на городі. Я любила гнати…
Детальніше ...

ЗА МОЄ ЖИТО МЕНЕ Ж І БИТО...

ОБУХІВСЬКІ ЛУШПАЙНИКИ: КОГО І ЗА ЩО ТАК НАЗИВАЛИ Чому і коли виникла ця зневажлива прозивалка в Обухові? Кого конкретно нею обзивали? Чому вона стала загальною образою навіть для приїжджих, які вже десятки років живуть тут? Не тільки заради обивательської цікавости, а задля об’єктивного аналізу цього явища, характерного для обухівців, надаємо слово кільком мешканцям міста. Катерина Мусіївна Коновал (дівоче Кабанець) 12.06.1947 р.н., куток Куликівка (вул. 8 Листопада): Я корінна обухівка із кип’ячівських трудяг Форноляків і Кабанців. Родини наші були дружні, щедрі і доброзичливі. І мені прикро, коли обухівців обзивають лушпайниками. Вперше почула це в дорослому віці від приїжджих, бо наша родина була вихована, і, Боже збав, щоб хтось когось обзивав. За 55 років педагогічної праці було всього, але про лушпайників навіть від учнів ніколи не чула. А це якось пішла по пенсію до Приватбанку в центрі і на тобі. Терпляче стоїмо у масках в черзі, більшість - люди старшого віку. Один молодик хотів схитрити і шмигнути без черги. Зауважила йому та й инші мене підтримали. А він в отвіт: «Ах ви, обухівські лушпайники!». Ото вже в мене терпець і урвався. Кажу йому: «То чого ж ви, як колоради, позлазилися на лушпайку і не виженеш. Так загіпнотизували вас обухівські лушпайники?» Зараз в Обухові більше приїжджих, які вже десятки років вважають себе обухівцями, проте якась прихована образа на корінних у них живе і понині. І коли ця зневажлива характеристика вилітає з їхніх уст, то виходить, що вони і себе так обзивають. Мати мене вчила: «Думай, що кажеш», а ще казала: «Грішно плювати в криницю, з якої п’єш воду». Кулик Галина Василівна, 10.01. 1951 р.н., родом із Деремезни, а живе на Хуторях (вул.Каштанова): Після закінчення навчання в культосвітньому училищі 1971 року мене направили працювати методистом Обухівського районного Будинку культури. Я жила на квартирі у баби Фросі Косогон, яка народилася десь на початку1900-х років, а жила по вул.Енгельса на Криничній. З якою теплотою я згадую цю людину, як вона гарно мене прийняла, скільки мудрих цікавинок від неї почула! А яка ж вона була трудяга! І понині пам’ятаю смак її пирогів. Доля її не з легких. Дуже вона переймалася, що ні за що її чоловік сидить у…
Детальніше ...

ГАЗЕТА НЕ ДАЄ СТАРІТИ

Клименко Іван Юхимович (10.03.1949 р.н.), чорнобилець, уродженець с.Красна Слобідка, куток Рудівський, проживає в Обухові, куток Мантачівка (вул. Робоча): Як добре, що є газета, яка не дає нам старіти. Оце прочитав про канікули, та й свої згадалися. Так хочеться глянути на ті місця. Я із семи років на канікулах пас свою і сусідську корови, а в 9 років разом з хлопцями (було нас п’ятеро) погнали на козинські луги пасти 630 бичків. Був над нами один старший пастух, який варив нам їсти. На наступне літо я вже пас коней, а в 13 років поїхав прицепщиком на косовицю сіна. Не довелося мені ні в піонерських таборах побувати, ні на екскурсіях. Найбільшим для нас задоволенням було покупатися в слобідському ставку Кав’яка та порибалити. Були у нас ще ігри, наприклад, «турки»: затесана з обох боків палиця кладеться в накреслений квадрат, другою палицею хтось б’є по першій, і вона підлітає вгору, а другий хлопець повинен вдарити її так, щоб вона повернулася у квадрат. Була ще гра «баба»: один хтось підкидає м’яч, а другий палицею підбиває його, усі ловлять м’яч, не перетинаючи проведену риску. У кого поцілили м’ячем, той вибуває з гри. Ще у років 5-6 батько купив нам велосипед, то вся вулиця сходилася і усі дружно по черзі каталися на ньому. Від колгоспу «Червоний хлібороб» у 1966 році мені видали книжечку «путівка в життя», то я встиг попрацювати ще й на цілині. З 1970 року все життя шоферував в Обухівському автопарку.
Детальніше ...

ЯКИМ МАЄ БУТИ ДЕПУТАТ МІСЦЕВОЇ РАДИ?

Своє бачення цього актуального питання висловлюють наші читачі. Дійсно, перш ніж поставити позначку у виборчому бюлетені, виборець повинен чітко уявити свого майбутнього обранця, його характерні риси, готовність працювати для громади. Тобто кожен виборець повинен зробити свій вибір усвідомлено і відповідально. Адже він делегує депутату місцевої ради своє право вирішувати важливі справи громади. Висота Анатолій Михайлович, науковець, громадський діяч, с.Красне: Потроху оновлюються люди, оновлюється й Україна. В надії на оновлення Обухівської ради і пишу це, адже 25 жовтня 2020 року відбудуться вибори до місцевих органів влади. Яким повинен бути депутат місцевої ради? Найперше, українець і українка мають бути україно-центричними. Це означає, що треба нарешті самоідентифікуватися, керуючись принципом: ОЦЕ ОСЬ МИ, А ОТО - ВОНИ. Це означає, що при всякому порівнянні пріоритет має надаватися саме українському, геть відкинувши думку, «а какая разніца». Кандидат в депутати має усвідомити, що українська земля є священною і він готовий боронити її із зброєю в руках або допомагати цій боротьбі, не жаліючи своїх сил, ані своїх грошей, ні статків. Претенденту на депутатство потрібно щоденно утверджувати українську незалежність. Треба навчитися контролювати потік своїх думок, формуючи чисті помисли. Як кандидат, так і його виборці, повинні думати про позитивні зміни у нашому житті. І вони настануть. А ще треба вміти щось робити власними руками. Якщо в тебе лад у голові, то буде в порядку квартира, прилегла територія, хата і двір. І виборці це помітять і оцінять. Треба не боятися говорити з людьми, розділяючи їхні тривоги і жалі, але вірити самому і переконувати співбесідників, що ЗАВТРА СТАНЕ КРАЩЕ. Добре було б вивчити напам’ять пророцтво Івана Франка про український народ: «Настане час і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, вбережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомін волі. І глянеш, як хазяїн домовитий, У своїй хаті і на своїм полі!» Зелінський Петро Михайлович, колишній працівник картонно-паперового комбінату, м.Обухів, Піщана: Місту потрібні чесні депутати, а не «розпилювачі» бюджету. Кожен з них має знати, що він у місцевій раді не сам по собі, а працює на своїх виборців, бо вони йому довірили представляти їх на цьому щаблі влади. Якщо села приєднуються до Обухова, то і в радi мicта повиннi бути представники цих сіл.…
Детальніше ...

ТУРНІР ПАМ’ЯТИ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ АТО

З 3 по 6 вересня команда Футбольного клубу «Обухів-ветеран» вже вдесяте брала участь у загальноукраїнському турнірі з міні футболу «Співдружність міст України», який проходить щороку в селищі Лазурне Херсонської області на базі відпочинку «Корабел». Розповідає капітан команди, учасник бойових дій Юрій Тищенко: Цього року був уже двадцятий турнір. Останні чотири роки він присвячується пам’яти загиблих воїнів АТО. Тому одна з умов турніру – у складі команди мають бути не менше двох учасників бойових дій. В нашій ветеранській команді, крім мене, ще грають ветерани війни Сергій Казаєв та Олександр Бишевець. Ми усі – ветерани не тільки війни, а й футболу, який допомагає нам жити повноцінним життям, тримати фізичну форму. І це ми демонстрували на цьому турнірі: попередні два роки ми були лідерами - виборювали почесне перше місце. Цього разу ми до звання чемпіонів не дотягли, але впевнено зайняли призове третє місце. Раніше участь у цьому ветеранському змаганні фінансово забезпечували самі члени команди, що не завжди було нам під силу. А останні роки нам відчутно допомагає підприємець і меценат Ігор Васильович Лавренюк. Допоміг він нам і цього року. Нашими результатами у турнірі (хоч цього разу обухівці і не стали лідерами) ми висловлюємо вдячність Голові Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Ігорю Лавренюку за його активну підтримку ветеранського спорту. Олена Артюшенко
Детальніше ...

ЛЕГЕНДИ СЕЛА ГРИГОРІВКИ, ЗАПИСАНІ ЛЮБОВ’Ю МИРОНЕНКО

Той, хто їздить з Обухова в Германівку, Деремезну, Перегонівку та инші села того напрямку, часто чує: «Автобус їде по валу». Це означає, шо він на виїзді з Обухова повертає різко праворуч у бік Білої Церкви їде не по трасі Київ-Донецьк, а по «валу» (за Польщі був так званий Білоцерківський ключ), хоч насправді зараз там ніякого валу немає. «Валом» зараз називають асфальтовану дорогу, шо пролягла через поля і скоротила відстань між Обуховом і Білою Церквою на багато кілометрів. Але колись давно там справді був високий земляний вал. Кажуть, шо то ше ті давні «Змієві вали», які захищали підступи до Києва, а пізніше їх використовувала, як свої кордони, і Річ Посполита, коли Україна була поділена між Польшею і Росією на лівобережну (московську) і правобережну (польську). Так ото кордон цей ішов якраз по тих валах: Григорівка, Гусачівка, Германівка були ше московськими, а вже Семенівка, Перегонівка і далі вбік Білої Церкви вважалися землями польськими. ТЕМНИК Село Григорівка з півночі та північного-заходу ото­чене лісами. Один з них - той, шо західніше, - називають Темником. Чому? Під час Коліївщини (60-ті роки ХVІІ ст.) погроми в маєтках влаштовував гайдамацький загін григорівця Павла Петрицького. Коли його загін розгромили, з декількома повстаннями він добирався до рідної Григорівки. Рятую­чись від переслідувачів, втікачі сховались в темному лісі, де їх і застала ніч. Ліс був негайно оточений, а вранці почалось його прочісування (на той історичний період поблизу Темни­ка проходив кордон між Польшею - Правобережна Укра­їна - та Російською імперією - Придніпров'я та Лівобе­режна Україна) регулярними частинами військ. Село Григорівка якраз на кордоні було. Посеред темного лісу того ріс віковічний дуб. Дій­шов до нього Павло і став спиною до стовбура, почав відстрілюватися до останнього. Оточили того дуба, па­лили по отаману, поки той не впав, десятки разів пора­нений. Але і мертвий Павло Петрицький був небезпеч­ним. Тож його, вже бездиханного, за переказами, до­ставили на центральну плошу села Григорівки і тут чет­вертували. На цьому місці в часи Незалежности України побудовано православний храм. З тих пір григорівський ліс люди називають ще й Темником - у ньому темної літньої ночі 1768 року знайшов останній свій прихисток один з ватажків Колі­ївщини Павло Петрицький. ХРИНДЯ На зорі радянської влади, у двадцятих…
Детальніше ...

«ЗА МАЙБУТНЄ» ОБ’ЄДНУЄТЬСЯ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

Усім нашим читачам небайдуже, як надалі буде розвиватися наша об’єднана територіальна громада, адже до Обухова приєднуються ще 24 села. Чи є Обухів сучасним містом, як він поведе за собою сільські громади, чим живе молодь краю, чому в Обухові немає гіпермаркетів і кінотеатрів? Про це, а також про деякі моменти особистого життя розповідає відомий на Обухівщині підприємець, меценат і громадський діяч Ігор Васильович Лавренюк. - Пане Ігоре, наскільки ми знаємо, народилися Ви не тут. Розкажіть про себе. - Народився я у Черкаській області, але вже більше двадцяти років проживаю і займаюся підприємницькою діяльністю на Обухівщині. - В якій сім’ї Ви народилися, хто Ваші батьки? - Моя мати усе життя про працювала у сільському господарстві. Батько присвятив життя автотранспорту. - Як Ви навчалися у школі? Які мали інтереси? - У школі я навчався добре. Довго грав у хокей, дуже любив і люблю цей вид спорту. Зараз, на жаль, він не такий популярний, бо не всі сім‘ї в змозі оплачувати заняття дітей хокеєм. І держава не підтримує спортсменів. Цими проблемами мало б зайнятися Міністерство молоді і спорту. У школі я дуже любив також іноземну мову. Згодом я приділив багато часу вивченню саме технічної англійської мови. - Чому для здобуття вищої освіти Ви обрали Київський політехнічний інститут? - Політехніку я обрав тому, що хотів стати інженером приладобудування. Працювати почав з третього курсу, бо не хотів гаяти час, а прагнув реалізувати свої знання і можливості. Тоді був складний час: розпався Радянський Союз, багато підприємств не витримували цього випробування і зупинялися. Моїй мрії стати інженером приладобудування не судилося здійснитися. Виробничу практику ми мали проходити на заводі імені Петровського. Але головний інженер повідомив нам, що прийняти нас на практику нема можливости, бо завод не працює. - І куди ж Ви спрямували свої молоді зусилля? - Я пішов працювати в комп’ютерну компанію, яка була однією з перших в Україні і спеціалістів тоді майже не було. Мені, студенту, ця робота була дуже доречна. Я швидко розібрався у технічній частині персонального комп’ютера і почав їх збирати. Там я зорієнтувався і як вести бізнес. Це допомогло мені відкрити першу справу – рекламну агенцію. Створити її мені запропонував однокласник, знаючи мої організаторські здібності.…
Детальніше ...

Меценат Ігор ЛАВРЕНЮК: «З ЦИХ ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙ ВИРОСТУТЬ СВІДОМІ І ВІДПОВІДАЛЬНІ ГРОМАДЯНИ»

Цього дня чекали десятки обухівських дітей, які стали переможцями і відзначеними у четвертому літературно-мистецькому Конкурсі «Побачити світ очима дитини»-2019-2020, адже підсумки попередніх Конкурсів проходили навесні. У зв’язку з цьогорічними карантинними заходами церемонія вручення нагород і відзнак відкладалася кілька разів і нарешті відбулася на початку навчального року. Нагадаємо, що Конкурс був започаткований в 2016 році Громадською Організацією «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА», яку очолює підприємець, відомий в місті меценат Ігор Васильович Лавренюк, для підтримки обдарованих дітей. Вже четвертий рік поспіль команда Громадської Організації опікується юними даруваннями, аби дати їм можливість розкрити свої таланти, показати їх широкому загалу, створити атмосферу дружби, взаєморозуміння, доброзичливості між учасниками. Примітно, що в останньому Конкурсі було дуже багато учасників. У літературному його етапі взяли участь 86 дітей з 134 творами, а в художньому етапі - 134 юних художників реалізовували свої таланти у 157 роботах. Дійство, яке вели артисти Ліги сміху Дмитро Зелінський та Володимир Черняк розпочалося динамічно і цікаво. Першим було надано слово Голові Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Ігорю Васильовичу Лавренюку: Приємно усвідомити, що наш Конкурс відбувається на щедрій талантами обухівській землі, яка збагатила не лише вітчизняну, а й світову культуру, - розпочав він. –Наш Конкурс покликаний підтримати талановитих дітей, допомогти їм визначитися у виборі майбутньої професії. Для кожного митця вкрай важливо мати оцінку, мати свою аудиторію, свого поціновувача і вірити у свої сили. Дуже важливо просувати дитячу творчість ще й тому, що з таких дітей виростають свідомі і відповідальні громадяни. Саме такі громадяни побудують високорозвинену і процвітаючу Україну. Дуже добре, що художні роботи переможців і відзначених продаються через аукціон, і ці кошти йдуть на благодійні цілі. Цим ми привчаємо майбутніх громадян до благодійности. Бо це потреба кожної живої душі. Зі святом усіх! Потім на сцену запросили почесне журі Конкурсу: голову журі літературно етапу Наталю Василівну Любиченко, письменницю, члена Національної спілки письменників України; голову журі художнього етапу Ларису Валентинівну Рябченко – художницю, завідувачку відділенням образотворчого мистецтва Дитячої школи мистецтв міста Обухова; члена Правління ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА», директора ПрАТ «Обухівське АТП 13238» Валерія Васильовича Кравцова; українську поетесу, прозаїка, член Національної спілки письменників України Тетяну Василівну Лемешко; екскурсовода-історика, члена Ліги екскурсоводів міста Києва Тамару Аркадіївну Ставнійчук; депутата Обухівської міської ради…
Детальніше ...

АКВАДИСТИЛЯТОР ВІД МЕЦЕНАТА ІГОРЯ ЛАВРЕНЮКА

Клініко-діагностична лабораторія КНП ОРР «Обухівська центральна районна лікарня» отримала від відомого на Обухівщині підприємця і мецената Ігоря Лавренюка найновіший аквадистилятор. За словами працівників лабораторії, старий апарат вже не підлягав ремонту і чекав списання. Так 4 вересня до лабораторії з подарунком завітали Ігор Лавренюк та депутат Київської обласної ради Володимир Боднар. - Ми звернулися до Ігоря Васильовича Лавренюка з проханням придбати дистилятор, - ділиться враженням лаборант Лариса Михайлова. - За відгуками людей знаємо про нього, як про щедру людину, яка завжди подає руку допомоги. На наш подив реакція з його боку була дуже оперативною. Подарунок дійсно приємний і вчасний, адже дистильована вода нам вкрай необхідна для приготування реактивів і промивання біохімічних аналізаторів, Варто зазначити, що Дистиллятор ДЕ-25 перетворює звичайну воду в очищену, дистильовану воду для медичних, промислових та инших потреб. Цифра 25 вказує на те, що пристрій здатний виробляти до 25 л дистильованої води на годину. Дистилятори дуже потрібні в клініках, лікарнях, лабораторіях. Вони часто застосовуються в спеціальних лабораторіях і очищають воду від радіонуклідів в екстремальних ситуаціях, використовують дистилят для пиття після мінералізації. За смаком і фізіологічним якостями вода не поступається природним водам, при цьому вона безпечна і очищена від бактерій. Після проведеної дистиляції вода не міститиме нітриту, нітратів, солей кальцію, сульфатів, вуглецю діоксиду і різних домішок важких металів. Олена Дрига
Детальніше ...

ДЛЯ ГЕРМАНІВСЬКИХ ДОШКІЛЬНЯТ – І ПРАЛЬНА МАШИНА, І ЗАХОПЛЮЮЧИЙ МАЙСТЕР-КЛАС

Четвертого вересня члени ГО «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» порадували наймолодших мешканців Обухівської територіальної громади: вони вчилися крутити іграшкових зайченят разом із вихованцями ДНЗ «Сонечко», що в Германівці. Це був чудовий дитячий майстер-клас з виготовлення маленьких вухастиків. Організатори заходу з радістю провели час в атмосфері творчости з германівськими дітками. І дітлахи із захопленням скручували білих пухнастків, яких ще й прикрашали на свій смак. Зроблені власними руками м’які іграшки дітки забрали з собою, щоб милуватися ними і вдома. Окремі слова вдячности від колективу дошкільного закладу лунали на адресу депутата Київської обласної ради від групи «За майбутнє» Володимира Боднара та відомого обухівського підприємця і мецената Ігоря Лавренюка за придбану для садочка пральну машинку-автомат. Олена Дрига
Детальніше ...

ОТАКЕ МОЄ НАПІВСИРІТСЬКЕ ДИТИНСТВО

Божок Галина Миколаївна, 11.01.1940 р., Перешівка (Козачий шлях): Мій батько Божок Микола Миронович (1906 р.н.) був грамотною людиною. У 1938 році на «відмінно» закінчив Київський обласний навчальний комбінат промкооперації. До війни працював бухгалтером в Обухівському «Коопшвеці» (на фото з газети чоботарів, третій внизу лежить). Перед війною забрали його на військову перепідготовку, там і війна застала. Забрали на війну, ніхто його більше не бачив. Куди тільки не зверталися - ніяких відомостей про його долю. Років десять тому я навіть їздила в Центральний військовий Подольський архів, що під Москвою, але все безрезультатно. Усе життя чекала і вірила, що ось прийду, а батько вдома. Адже бували дива і поверталися з війни - так як сусід Просяник. На жаль, дива з нашим батьком не сталося. Мама Божок Катерина Ігорівна (24.11.1911-30.07.1994) овдовіла. Працювала в колгоспі, а там, самі знаєте, які були заробітки. А нас треба було ставити на ноги. Мати пішла працювати санітаркою в поліклініку, де була перев’язочною медсестрою Рябоконь Наталя Трифонівна. Там все життя і пропрацювала. Як мама пішла з колгоспу, то зразу прийшов до нас землемір і відрізав землю. Правда, змилувався - залишив грядку, де була посаджена картопля і сказав, щоб до морозів не копали, бо відберуть. Мама нам завжди казала, що на першому плані повинні бути уроки, а потім вже домашні справи. Дуже хотіла вивести нас у люди і дати вищу освіту. Я закінчила Київський гірничий технікум. Брат Божок Петро Миколайович (14.10.1937-8.09.2006) закінчив сільгоспакадемію, був другим секретарем райкому компартії, разом з дружиною Надією Федорівною (20.05.1936-3.12.2004) виховали двох дітей Ларису та Ігоря. А я працювала бухгалтером в РУСі, економістом на цегельному заводі. Разом з чоловіком Василем (20.08.1942-18.11.2017) виховали двох дітей Олю та Олександра. Так швидко промайнуло життя. Всього було, але теперішні події на сході не дають згаснути і спогадам мого дитинства. … Німці ще в Обухові. Квартирували вони майже у кожному дворі. Постоялець був і в нашій хаті. Пам’ятаю, що він був таким кремезним, що коли заходив до хати, то нам не вистачало місця. Ми з братом ховалися за грубою. Кухня солдатська теж на нашій вулиці знаходилася у садибі Кабанець Мотрі. Штаб був у другій школі. Там же було і німецьке кладовище, а трохи…
Детальніше ...

МИ ПРОДОВЖУЄМО ПРАЦЮВАТИ НА СВІЙ КОЛЕКТИВ, НА УКРАЇНУ

Дружний колектив Обухівського УВП УТОС на чолі з директором Віктором Михейовичем Гелею завжди урочисто відзначають усі державні свята. До них приурочують внутрішні події і відзнаки, збираються широким родинним колом, запрошують гостей. Не виняток і цьогорічний День Незалежности України. У вітальному слові Віктор Михейович розповів, яке значення для нас, українців, має це державне свято, підкресливши, що попри все, не треба зупинятися, а продовжувати працювати на свій колектив, на Україну. Його слова продовжив депутат Київської обласної ради Володимир Боднар, який не тільки привітав утосівців з цим величним святом, а ще й привіз подарунки від відомого підприємця і мецената, Голови Правління Громадської Організації «НАРОДНА РАДА ОБУХОВА» Ігоря Лавренюка. Володимир Михайлович також допоміг Віктору Михейовичувручити відзнаки самодіяльним артистам підприємства. Вони взяли участь в онлайн-фестивалі-конкурсі «Зіркові хвилі талантів», організованому Львівською телекомпанією «Моноліт ТВ» за підтримки Міністерства освіти і науки України, Міністерства міжнародних фестивалів-конкурсів культури та мистецтв України, Європейської фестивальної концертної молодіжної ліги та продюсерського центру Ігоря Нетлюка. Авторитетне журі конкурсу очолював народний артист України Мар’ян Шуневич. Аматори підприємства отримали цілу низку дипломів - кожен у своїй номінації: вокалістка Наталя Піскова – за ІІ місце, гуморист Юрій Пілецький, дуети Віктор Геля-Роман Черепаха та Віктор і Лідія Гелі – за І місце тріо Микола Булик-Віктор Геля-Роман Черепаха – гран-прі фестивалю. Крім дипломів і оригінальних статуеток, утосівці отримали сертифікати на право користуватися студією звукозапису і на значні знижки на участь у міжнародному фестивалі в Болгарії. Як зазначив Віктор Михейович, незважаючи на несприятливі умови для концертів і фестивалів, самодіяльні артисти підприємства продовжують репетиції, готуються до нових зустрічей з глядачами. Те, що відзнаки дісталися талановитим виконавцям, засвідчили їх виступи, які органічно впліталися у піднесені і запальні пісні народного хору «Світанок», яким керує заслужений працівник культури України Роман Черепаха.
Детальніше ...

СТРАШНІ ЧАСИ ПЕРЕЖИЛИ НАШІ ДІДИ-ПРАДІДИ

Прочитав у минулому номері газети «Народна Рада Обухова» спогади про трагедію роду обухівця Чирикала Василя Миколайовича під заголовком «Ой, горе тій чайці». І хочу поділитися своїм. По-перше, про Биківню, де лежить цвіт української нації. Пригадую 1989 рік. Я працював на картонно-паперовому комбінаті, і мене, як члена ради трудового колективу, послали на навчання до Києва в інститут удосконалення керівних кадрів, де були люди з усієї України. Серед лекторів запам’ятався один: Комендо, італієць за походженням, людина емоційна, розповідав не тільки голосом, а й мімікою, руками. Вся авдиторія слухачів була у захваті. А тоді на піднесенні всі пішли на стадіон, де проходило якесь наукове зібрання, темою якого було «розвінчання вимог РУХу», який тільки-но створювався. Рухівці тоді категорично виступили проти забудови Биківні. Парторганізації наукових установ столиці зібрали людей, щоб показати, що рухівці проти розбудови Києва. По черзі виходили до трибуни виступаючі і «розпікали» сяких-перетаких рухівців. А один чоловік із нашої групи тихцем каже: «Правильно виступають, у мене там дід розстріляний. Багато там народу лежить». Я тоді вперше почув про Биківню. Виявляється, туди щоночі вивозили машинами людей, розстрілювали і загортали в ями. Коли вже не можна було заперечити наявність масових поховань у Биківні, то комуністи почали розказувати, що це німці там розстрілювали. А мій дід сказав, що розстріли були ще до німців, значить, це робили радянські чекісти. Мій дід по матері Кононенко Семен Андрійович з Рокитного, унтер-офіцер царської армії, у Першу світову був начальником санітарного поїзда. На той час був людиною грамотною, таким собі сільським Сократом. У колгосп віддав корову, але сам в колгосп не пішов, а був поштарем. Заробляв, навчаючи хазяйського сина початкам математики. Працював у кар’єрі, де добували камінь для будівництва цукрозаводу в Узині. На зароблені гроші побудував хату, яку втратив, впустивши в оселю меткого і нечистого на руку родича, який погрозами відправити діда в Сибір і відібрав у нього хату. Пам’ятаю, в дитинстві йшли ми з дідом вулицею Жовтневою і він мені казав: «Бачиш, Петре, оцю хату я збудував». Страшні часи пережили наші діди-прадіди. Грамотних тоді боялися і перших висилали. Мати моя Одарка Семенівна Кононенко-Зелінська (1929-1989) у 3 роки напівсиротою залишилася, тому теж багато пережила і знала справжнє обличчя радянської влади. Вже у…
Детальніше ...

Цитата

«Поки ти один, ти нічого не можеш змінити. Коли громада об’єднується, вона перетворюється на силу, яку неможливо перемогти» –
© Ігор Лавренюк.
 
 

Круиз на катамаране в Таиланде Онлайн бронирование отелей по всему миру Отдых на Лазурном берегу Туры в Париж Экскурсии по Парижу Онлайн бронирование отелей по всему миру Горнолыжные туры в Альпы Продаж живина, сальцій, комбікорм